5.7. К. Ушинський: спроба педагогічної антропології

Основоположник російської педагогічної науки Костянтин Ушинський  (1824-1870) за масштабністю і глибиною висвітлення актуальної психолого-педагогічної проблематики серед сучасників не мав собі рівних. Своєю фундаментальною працею “Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології” (1868-1869) він заклав основи дитячої психології, розкрив значення психології у пізнанні людини.

Насамперед, К. Ушинський наголошував на тому, що для педагога є важливим всебічне вивчення дитини. “Та як було б зовсім безглуздо для медиків обмежитися вивченням самої терапії, так було б безглуздо для тих, хто хоче присвятити себе виховній діяльності, обмежитися вивченням самої педагогіки тільки як зібрання правил виховання. Що сказали б ви про людину, яка, не знаючи ні анатомії, ні фізіології, ні патології, не кажучи вже про фізику, хімію та природничі науки, вивчала б лише терапію і лікувала б за її рецептами, те саме майже можете ви сказати й про людину, яка вивчила б лише самі правила виховання, що їх звичайно викладають в педагогіках, і керувалася б у своїй виховній діяльності самими цими правилами…, не вивчивши тих явищ природи й душі людської, на яких, можливо ґрунтуються ці правила й поради”.

Педагогічна антропологія, будучи оригінальним витвором, увібрала в себе найвизначніші досягнення в розкритті людської психології. Будь-яка однобічність у  педагогічній  антропології недопустима: адже йдеться про виховання людини в її праві на неповторне вираження своєї істоти, у праві на самовизначення в самопізнанні й самотворенні. Людина постає в ній у всебічності своєї природи: тіла й душі, душі й духу, в своєму індивідуальному розвиткові, що відображає істо­ричний рух людства.

Педагогічна антропологія Ушинського не виступає як наука, хоч і ґрунтується на даних ряду наук, у тому числі психології. Ушинський вважає педагогіку мистецтвом, якими є також ме­дицина, політика, адже вони пов’язані з практичною діяльністю людини. “Наука вивчає тільки те, що існує або існувало, а мистец­тво прагне творити те, чого ще немає, і перед ним у майбутньому проносяться мета й ідеал його творчості. Будь-яке мистецтво, що­правда, може мати свою теорію, але теорія мистецтва – не наука; теорія не викладає законів явищ і відношень, котрі вже існують, але вказує на правила для практичної діяльності, беручи підстави для цих правил у науці”.

Такий підхід великою мірою визначає ставлення й до психології, яка виходячи з настановлення Ушинського є водночас мистецтвом і наукою, адже мистецтво пе­дагогіки спрямоване на перетворення людської психіки. Педагогіка як мистецтво прагне задовольнити найвеличнішу потребу людини й людства – потяг до вдосконалення в самій людській природі – душі й тілі. При цьому ідеал такого мистецтва Ушинський бачив у досконалій людині. Оскільки антропологія вбирає в себе і психологію, остання має бути також своєрідним мистецтвом.

До великого кола антропологічних наук Ушинський зараховує, окрім психології, анатомію, фізіологію та патологію людини, логіку, філологію, географію, що вивчає людину як мешканця Земної кулі, статистику, політичну економію та історію в найширшому їх розумінні, становлення філософських систем, літератур, мистецтв і власне ви­ховання.

За твердженням Ушинського, “якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх її відношеннях, то вона повинна пізнати її також в усіх відношеннях”. “Ні в чому, мабуть, однобічний напрям знань і мислення не такий шкідливий, як у педагогічній практиці. Вихователь, який дивиться на людину крізь призму фізіології, патології, психіатрії, так само погано розуміє, що таке людина і які потреби її виховання, як і той, хто вивчив би людину лише за великими творами мистецтва та великими історичними діяннями…”.

Однобічність знань і мислення шкідлива як у педагогіці, так і в психології. Не можна дивитися на людину тільки з позиції фізіолога, патолога, психіатра, історика, політеконома, філолога і т. ін. Пізнати людину треба такою, якою вона є в дійсності, з усіма її слабкостями і в її величі – в сім’ї, в суспільстві, серед народу, людства, наодинці зі своєю совістю, в усіх віках, класах, ситуаціях, у радості й горі, у здоров’ї та хворобах і навіть на смертному одрі, коли слово людської втіхи вже безсиле. Ушинський показує необхідність осягнути людину, мотиви її найогидніших і найвеличніших діянь, історію розвитку кожної пристрасті й кожного харак­теру. Тут маємо велику програму досліджень, що стала предметом уваги лише у XX ст.

Загалом, “Спроба педагогічної антропології” складається з двох великих частин: фізіологічної та психологічної. Тут детально охарактеризовані нервова система, звички, увага, пам’ять, уява, мислення, почування (внутрішні почуття) і воля людини. Розглядаючи нервову систему людини, педагог на основі фізіологічних та психологічних досліджень та спостережень розробляє рекомендації, що мають за мету попередження “нервової втоми та нервових подразнень”. Серед таких рекомендацій знаходимо заборону дітям вживати чай, каву, вино, прянощі, грати в азартні ігри, “читати романи і повісті особливо на ніч”, а також необхідність дотримання режиму дня та чергування фізичних і розумових вправ.

Великого значення у процесі виховання Ушинський надає формуванню звичок. “Часто доводиться вихователеві не тільки укорінювати звички, а й викорінювати вже набуті. Це останнє важче за перше: вимагає більше обдуманості й терпіння”. Важливим вважає вчений питання про те, чи потрібно пояснювати вихованцю користь або шкідливість звички, чи тільки вимагати від нього виконання тих правил, якими укорінюється або викорінюється звичка. Відповідь на нього, на думку педагога, залежить від віку та рівня розвитку дитини. Окрім того, важливим є питання про значення нагород і покарань при укоріненні або викоріненні звичок.

Ушинський детально розкриває значення уваги для навчання та виховання дітей і пропонує заходи для подолання неуважності учнів. Він визначає три аспекти значення уваги: як мірило розвитку вихованця, як “ворота для всього, що входить в душу” і як “матеріал для виховної діяльності”.

Викликає інтерес здійснений автором дискурс стосовно розвитку пам’яті людини від народження до зрілого віку, а також аналіз психофізичної природи пам’яті. На думку педагога, пам’ять впливає не тільки на навчання, а й на виховання дітей, оскільки важливо запам’ятовувати моральні норми, правила поведінки, приклади з історії, що мають виховне значення.

К. Ушинський наголошує на великому значенні розвитку людини у період юності, “період у людському житті від 16 до 22-23 років” є найвирішальнішим: “У вогні, що оживляє юність, гартується характер людини. Ось чому не слід ні гасити цього вогню, ні боятися його, ні дивитися на нього як на щось небезпечне для суспільства, ні обмежувати його вільного горіння, а тільки дбати про те, щоб матеріал, який у цей час вливається в душу юнака, був доброї якості”.

Вчений розробляє рекомендації щодо формування у дитини правильних “відчуттів і почувань”. Вони стосуються помірності у харчуванні, обмеження статевих прагнень, задоволення потреб у руховій активності та розумовій діяльності. Почуття він вважає спільною назвою як для відчуттів, “якими душа наша відгукується на зовнішні враження”, так і для почувань, “якими вона відгукується на власні відчуття”. Іноді почування він називає “почуттями внутрішніми чи душевними”. Для педагогіки важливою є саме характеристика саме почувань. Від них залежить вияв індивідуальних особливостей людини.

З розвитком “відчуттів і почувань” дитини вчений пов’язує її загальний розвиток та доцільність розвивального навчання. “Не треба ніколи надто запізнюватися з навчанням щодо розвитку дитини. Якщо шкідливо вчити дитину, не розвиваючи, то так само шкідливо спочатку сильно розвинути її, а потім засадити за найнудніші речі, якими звичайно бувають перші початки наук. Розвиток і навчання повинні йти рука в руку, не випереджаючи одне одного”.

З процесом формування бажань або прагнень вчений пов’язує “утворення характеру”. Він зазначає, що характером називають всю суму тих особливостей, якими відрізняється діяльність однієї людини від діяльності іншої. На формування характеру, на думку педагога, впливають природжений темперамент та інші природжені особливості організму, такі як будова й об’єм мозку та нервової тканини, а також патологічні стани організму (порушення зору, слуху, пристрасть до алкоголю, азартних ігор, розпусти). Усі ці природжені особливості вчений вважає першим фактором утворення характеру. Другим таким фактором є “вплив вражень життя”. “Хоч які були б природжені задатки характеру, виховний вплив життя в усій його обширності, в якому вплив школи становить тільки одну його частину, та й то не найбільш значну, сильно видозмінює природжені задатки характеру, якщо не може зовсім їх змінити”.

Поняття “воля” К. Ушинський розглядає у трьох аспектах: по-перше, “як владу душі над тілом”; по-друге, “як бажання в процесі його формування”; по-третє, “як протилежність неволі”.

Про важливість для педагога всебічного вивчення дитини свідчить і розроблений К. Ушинським проект програми педагогічного курсу для жіночих навчальних закладів. Вчений зазначає, що “вивчення педагогіки передбачає вже деяку попередню обізнаність з будовою і законами життя та розвитку людського організму як тілесного, так і душевного”, тобто “попередню обізнаність з фізіологією та психологією”.

Про поширення ідей педагогічної антропології К. Ушинського в Російській імперії свідчить той факт, що впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. праця “Людини як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології” видавалася декілька раз: і повністю, і в скороченому варіанті.

Синтез наукових знань про людину, здійснений вченим, розкрив невичерпні можливості виховання, вказав на величезні ресурси людського розвитку, до яких виховання ще тільки мало звернутися. Порушені педагогічною антропологією проблеми, отримали подальший розвиток у західному дитинознавстві – педології (від грец. paidos – дитя).

До змісту

© Махній М. М. Історія психології: навчальний посібник. - Київ: Видавничий дім “Слово”, 2016.