6.2. Тінь Едіпа: психосексуальні стадії розвитку дитини

“ЕДІПІВ КОМПЛЕКС”
© Felix Aftene, Румунія, 2014

Психосексуальну теорію розвитку особистості вперше було обґрунтовано “батьком психоаналізу” у праці “Три нариси з теорії сексуальності” (1905), однак пізніше вона переглядалася ним кілька разів. На його думку, малі діти потребують не тільки їжі й питва, а й еротичного задоволення.

Фройд чудово розумів, що дитина – це вимогливе створіння, наділене енергією, яку воно неспроможне контролювати з огляду на свою істотну безпорадність. Малюка треба навчити, що його потреби або бажання не можуть бути задоволені негайно, а це дуже нелегкий і болісний процес. “Головний інтерес немовляти спрямований, як ви знаєте, на споживання харчу; коли, нагодоване, воно засинає на грудях, на його обличчі проступає таке щасливе вдоволення, що згодом з’являється тільки після пережитого сексуального оргазму. Але цього факту мало, щоб будувати на ньому певні висновки. Далі ми помічаємо, що немовля прагне повторювати процес споживання їжі, проте самої їжі не потребує, отже, до цього його спонукає не голод. Ми кажемо, що дитина ссе або смокче задля втіхи, і після такої діяльності вона знову засинає з утіхою на обличчі, показуючи нам, що їй дає задоволення ссання саме по собі. А невдовзі, як відомо, немовля так пристосовується, що засне лише тоді, коли насмокчеться”.

Відповідно до цієї теорії всі стадії психічного розвитку людини зводяться до перетворення і переміщення по різних ерогенних зонах лібідозної чи сексуальної енергії.

Після народження у психосексуальному розвитку особи настає оральна стадія, що охоплює перший рік життя. Вона включає дві фази: ранню (0-6 міс.) та пізню (6-12 міс.) і характеризується двома послідовними лібідозними діями: смоктанням та кусанням. Провідною ерогенною зоною на цій стадії є рот.  “Якби немовля вміло говорити, воно, безперечно, акт ссання біля материнських грудей назвало б найважливішою річчю в житті. І немовля мало б рацію, бо під час цього акту воно задовольняє обидві найголовніші життєві потреби. А потім із психоаналізу ми не без подиву дізнались, яке велике психічне значення зберігає цей акт упродовж усього життя людини. Ссання біля материнських грудей – вихідний пункт усього сексуального життя, недосяжний взірець будь-якого пізнішого сексуального задоволення, до якого в скрутні часи повертається фантазія. Материнські груди стають першим об’єктом сексуального інстинкту; я й близько не можу вам передати, яку визначальну вагу має цей перший об’єкт при всіх пізніших виборах об’єкта, який глибокий вплив — у своїх трансформаціях та замінах — він справляє навіть на найдальші сфери нашого психічного життя. Але немовля, переходячи до ссання задля втіхи, зразу ж полишає цей об’єкт і заступає його частиною власного тіла. Дитина смокче палець або власний язик. Таким чином, прагнучи втіхи, вона унезалежнюється від згоди зовнішнього світу, причому завдяки подразненню ще однієї ділянки тіла та втіха посилюється”.

Якщо в перші місяці свого життя дитина не відділяє своїх відчуттів від об’єкту, то в другій половині першого року життя у дитини починають формуватись перші уявлення про інші об’єкти (і, в першу чергу, про матір) як незалежні від нього. Мати сприймається як об’єкт, який може захистити від зовнішнього світу і дитина проявляє невдоволення та тривожність, коли її довго немає поряд. Біологічний зв’язок з матір’ю породжує потребу в любові, яка живе в людині все життя.

У новонародженої дитини ще немає “Я”, воно поступово диференціюється від її “Воно” під впливом зовнішнього світу у зв’язку із задоволенням чи незадоволенням своїх оральних потреб. Не маючи достатнього їх задоволення, дитина шукає заміщення і не може перейти на наступну стадію генетичного розвитку. Вже на цій стадії, як вважав З. Фройд, діти поділяються на оптимістів та песимістів і можуть проявляти жадібність, вимогливість, невдоволення як риси майбутньої особистості.

Деякі автори, розвиваючи ідеї Фройда про співвідношення задоволення і фрустрації на оральній стадії розвитку, а також про два основні способи орального задоволення (смоктання і кусання), описали оральний тип характеру. Начеб оральний характер мають люди, що надають перевагу оральним способам одержання задоволення, причому набір типових рис різниться залежно від того, що переважало в дитинстві – задоволення чи фрустрація.

Орально задоволена особистість – це веселий оптиміст, розпещений, ледачий, з легкістю ігнорує труднощі. Він відкритий і товариський, упевнений, що в цьому кращому зі світів усе, що відбувається, на краще. Орально вдоволені люди мають симпатію оточення, стійкі у кризових ситуаціях, але не люблять докладати зусилля навіть задля власних цілей. Вони задоволені тим, що є і не напружуються без крайньої необхідності.

Орально фрустрована людина песимістична, пригнічена, невпевнена в собі і відчуває постійну потребу в безпеці та захисті. Вона заздрісна і вороже ставиться до чужих успіхів, що пов’язано з претензіями на власну винятковість. Не знає міри в їжі, питті та інших тілесних насолодах, проте в них не почувається щасливою – через ненаситність. Як правило, це дуже активний, цілеспрямований і честолюбний індивід із високою мотивацією досягнень. Орально фрустрований характер переконаний, що іншим завжди дістається більше, ніж йому. Основна його риса – заздрість.

Ці дві групи рис можуть траплятися в різних поєднаннях, оскільки на оральній стадії розвитку задоволення і фрустрація постійно чергуються.

Наступна в онтогенезі анальна стадія (1-3 роки) характеризується переміщенням дитячої сексуальності в область ануса у зв’язку з оволодінням функціями виділення, дефекації, утворенням “Я”, яке здатне контролювати імпульси “Воно” та “Над-Я”, де закладаються заборони та вимоги дорослих до поведінки дитини, передусім пов’язаних з охайністю і безпекою. Одночасно відбуваються розвиток самостійності та соціалізація, що опираються на три основні досягнення малюка: оволодіння правилами туалету, мовою і ходьбою.

В залежності від ставлення дитини до тілесних, природних функцій, якими вона оволодіває, у неї розвиваються такі риси, як акуратність, точність або ж впертість, агресивність, замкнутість та ін.

З. Фройд у ранній роботі “Характер і анальна еротика” (1908) описав людей з анальним характером як дуже акуратних, ощадливих і впертих, наголошуючи, що акуратність означає тут не тільки фізичну охайність, а й сумлінність у виконанні дрібних зобов’язань. На людей “акуратних” у цьому значенні можна покластися; протилежні риси – безладність, недбалість. Ощадливість може дегенерувати у скупість; упертість іноді переростає у заповзятість, до якої легко приєднуються схильність до гніву і мстивість.

Загальноприйнятою є думка, що в анальності закорінені такі серйозні порушення, як невроз нав’язливих станів, параноя, гомосексуальність тощо. Психіатри вважають втрату контролю над дефекацією і сечовипусканням діагностичною ознакою, яка доводить наявність психозу. Амбівалентність ставлення до грошей і цінностей, антагонізм активних і пасивних форм поведінки, самоконтроль – все це також бере початок на анальній стадії розвитку. Сексуальні збочення, наприклад садомазохізм, часто безпосередньо пов’язані з анальною фазою. Анальний світ є замкнутою, обмеженою системою, тоді як оральний нарцисизм відкритий і безмежний.

Анальну стадію розвитку часто називають ще анально-садистичною. Це пов’язано з тим, що поведінці дітей дво- і трирічного віку часто властиві лють, гнів, спалахи злості і мстивості, нарочита впертість. Під впливом виховання і покарань за принципом реактивних утворень можуть розвиватися протилежні риси – відповідальність, свідомість, жорсткий самоконтроль, сильне почуття обов’язку.

Багато психоаналітиків услід за Фройдом виводять особливе значення анальної стадії з того, що саме в цей період відбувається серйозне зіткнення дитячого нарцисизму з об’єктними відносинами. Дитину, яка надає перевагу нарцисичному задоволенню від затримки дефекації, звичайно називають “поганою”. Слухняні діти, що контролюють сфінктер (м’яз, що закриває вихід із прямої кишки) на догоду вимогам дорослих, розвивають, як правило, успішніші відносини з оточенням. В обох випадках у дорослих ситуації, пов’язані з утратою контролю, нестриманістю (у широкому значенні) викликають сильне відчуття сорому, “забрудненості”. Несвідоме анальне задоволення ретельно витісняється і в людини можуть формуватися різні невротичні сценарії поведінки.

Досить поширеним (особливо в жінок) є переконання, що бути стриманою (холодною), завжди контролювати себе – єдина можливість не “забруднитися” в любовних і сексуальних стосунках. Іноді це поєднується з несвідомим очікуванням насильства як нормальної форми сексуальної ініціації.

Фалічна стадія (3-5 років)  – це найвищий рівень дитячої сексуальності, коли діти зосереджені на генітальних органах та відчувають потяг до інших дорослих і, перш за все, до батьків. Це, за висловом Фройда, Едіпів комплекс у хлопчиків (потяг до матері) та комплекс Електри у дівчаток (потяг до батька).

Джерелом “комплексу Едіпа” став давньогрецький міф про фіванського царя Едіпа – сина царя Фів Лая та Іокасти. Лаю було віщування від Аполлона про смерть від руки власного сина, і він звелів дружині кинути новонародженого на горі Кіферон, проколовши немовляті сухожилля ніг. Але служник, отримавши таке завдання від цариці Іокасти і не знаючи справжньої причини наказу, пожалів дитину і віддав її знайомому коринфському пастухові. Той відніс дитину до свого бездітного царя Поліба, який назвав хлопчика Едіпом (дослівно “з припухлими ногами”) і виховав як власного сина. Коли Едіп виріс, один з жителів Коринфу назвав його підкидьком, і хоч як прийомні батьки заспокоювали юнака, він усе ж вирушив до Дельфійського оракула, щоб дізнатися про своє походження. Оракул дав пророцтво, що йому судилося вбити батька і одружитися з матір’ю. Не сміючи повертатися до Коринфу, який він вважав своєю батьківщиною, Едіп вирушив на чужину в пошуках щастя. На перехресті трьох доріг він зустрів поважного пана у супроводі слуг і під час сварки вбив усіх, крім одного слуги, який врятувався і повернувся до Фів, де розповів, що цар Лай (а це був він) загинув від рук розбійників. Подорожуючи далі, Едіп дійшов до Фів, відгадав загадку чудовиська Сфінкса, за що вдячні жителі Фів обрали його своїм царем і за традицією віддали за дружину вдову Лая. Так здійснилося пророцтво Дельфійського оракула. Едіп упродовж двадцяти років щасливо жив з Іокастою (своєю матір’ю), маючи дітей. Коли ж Едіп дізнався правду про своє походження, він виколов собі очі золотою шпилькою з одягу Іокасти, яка з горя заподіяла собі смерть, і як вигнанець полишив Фіви. Незважаючи на ганьбу, сліпого батька супроводжувала його дочка Антігона.

 Посилаючись на міф, Фрoйд стверджує, що у відносинах Едіпа та його матері розкривається споконвічна людська трагедія сексуального потягу сина до матері.

 Пізніше формується протилежний варіант “комплексу Едіпа” – сексуальний потяг дочки до батька (“комплекс Електри”). За давньогрецьким міфом, Електра була донькою царя Агамемнона та Клітемнестри. Коли Агамемнон пішов на Троянську війну, Клітемнестру спокусив Егісф, ворог Агамемнона, і намагався вбити Ореста, брата Електри, якого вона врятувала після повернення Агамемнона з Трої. За допомогою обману Егісфові вдалося його вбити, але Електра допомагає Оресту вбити Егісфа та Клітемнестру, помстившись таким чином за батька.

 Початки “комплексу Едіпа” Фрoйд відносить до епохи первісного ладу, вбачаючи у ньому пробудження почуття вини за первородний гріх. На його думку, “комплекс Едіпа” – основа релігії та моральності.

Звільнення від цього комплексу та утворення “Над-Я” відбувається в кінці фалічної стадії, що відіграє значну роль у психічному розвитку дитини. До п’яти років у дитини уже сформовані основні структури особистості, головну серед яких відіграє “Я”, яке бореться з потягами “Воно” та заборонами “Над-Я”, закладається раціональне мислення, самоспостереження, розсудливість.

Згідно з психоаналізом у дитинстві закладається психічна програма всього дорослого життя. Едіпів комплекс є центральним дитячим комплексом, основою структурування цілісного сексуального потягу і, зрештою, духовності людської особистості.

Психічна поведінка формується позицією дитини в сімейному трикутнику: мати – дитина – батько. Ставлення дитини до батьків, вважав Фройд, має первинний сексуальний характер. Від початку дитяча сексуальність є синкретичною, з природною взаємодією гетеросексуальності та гомосексуальності, що зумовлює амбівалентне (суперечливе) ставлення дитини до своїх батьків, виражене в почуттях любові – ненависті. На стадії форму­вання жіночої та чоловічої сексуальності Фройд виділяв спільну для обох статей доедіпову прихильність до матері, а потім – едіпову ситуацію. Доедіпова стадія у фройдівському психоаналізі займає незначне місце, він більше зосереджувався на едіповій ситуації, яка виникає на шляху активного формування сексуального потягу. З нею пов’язане формування фалічної сексуальності (визначальна роль у якій належить фалосу – чоловічому статевому органу або його заміннику).

Суть едіпового комплексу хлопчика, за Фройдом, полягає в тому, що свій перший сексуальний потяг він переживає до матері, а батькові, як супернику, несвідо­мо бажає смерті, щоб зайняти його місце і самому “во­лодіти” нею. Едіпова ситуація для дівчинки складніша, оскільки тут у процесі формування сексуальності відбувається зміна еротичного об’єкта (від матері до батька). Перша любов дівчинки до матері стосувалася фалічної матері (фалічним символом були материнські груди), але відкриття дівчинкою “безпенісності”, тобто материнської “кастрації”, вважав Фройд, проявляється у зневазі до матері (оскільки та не забезпечила дівчинку пенісом і сама є “кастрованою”). Після несвідомої зневаги до матері дівчинка свою еротичну увагу звертає на батька, що засвідчують відмова від фалічності, бажання усунути матір і зайняти її місце біля батька, мати від нього дитину (дитина символічно тотожна пенісу). Цю несвідому дитячу еротичну фіксацію хлопчика на матері, а дівчинки – на батькові Фройд і називав едіповим комплексом, який, на його думку, сягає кульмінації між третім і п’ятим роком життя дитини, а після нетривалого згасання відроджується в період статевого дозрівання. З появою у сім’ї інших дітей цей комплекс “розростається до родинного комплексу”. Згідно з психоаналітичною теорією Фройда едіпів комплекс як універсальний неусвідомлений еротичний потяг дитини впливає на психіку, особистість і поведінку людини в дорослому віці: його подоланістю чи неподоланістю зумовлений невротичний чи нормальний стан людської психіки.

Особистість і стать людини формується залежно від способу подолання едіпового комплексу. Відмінності в його подоланні визначають, на думку Фройда, різні позиції чоловіка і жінки в культурі. Подолання едіпового комплексу в хлопчика пов’язане зі страхом кастрації як можливого покарання за інцестні бажання, а в дівчинки – із страхом щодо неповноцінності власного тіла.

Через комплекс кастрації енергія еротичного потягу хлопчика до матері втрачає сексуальний характер і сублімується, скеровуючись на формування “Над-Я” (у зв’язку зі страхом кастрації психічне згнічення хлопчика супроводжує повна відмова від інцестного бажання до матері та уподібнення до батька). Нормальний шлях розвитку чоловіка означає остаточне подолання едіпових бажань.

Едіпів комплекс дівчинки, згідно з теорією Фройда, виникає саме завдяки комплексу кастрації, а тому зберігається надовго і усувається лише частково, в результаті чого страждає процес утворення “Над-Я”: “воно не досягає тієї могутності й незалежності, яких вимагає роль у культурі”. Усунення фалічної активності, характерної для дівчинки на доедіповій стадії (в основі якої була любов до матері), готує ґрунт для жіночості як пасивної сексуальної позиції. Жіночість, на думку Фройда, прокидається саме тоді, коли бажання позбутися кастрації, тобто бажання набути пеніса, поступається бажанню мати дитину. Ці еротичні бажання дівчинка проектує на батька, прагнучи зайняти місце матері. По­долання комплексу пов’язане зі страхом втрати батьківської любові.

Специфіка фалічної стадії, за Фройдом, визначається тим, що часткові (пов’язані з різними ерогенними зонами і ділянками тіла) бажання підкоряються геніталіям, зосереджуючись навколо пеніса у хлопчиків і його аналога – клітора – у дівчаток. На цій стадії, на відміну від генітальної організації пубертатного періоду, дитина будь-якої статі визнає лише один статевий орган – чоловічий, так що статеві ознаки визначають за відмінністю між фалічним і кастрованим. Численні спостереження за дітьми підтверджують, що в цьому віці вони активно досліджують свої геніталії, бавляться з ними і цікавляться аналогічними частинами тіла однолітків і дорослих. У класичному психоаналізі усталилася думка, що внаслідок такої цікавості і порівняння себе з іншими дітьми хлопчик починає пишатися своїм пенісом, а дівчинка переживає розчарування і заздрість. Проте нарцисична гордість хлопчика супроводжується страхом втратити таку важливу відмінність (тривога кастрації), а “заздрість до пеніса” (наявність такого почуття активно заперечує багато аналітиків, особливо Карен Хорні) стає основою нормального жіночого варіанта психосексуального розвитку. Обидва ці моменти повязані з едіповим комплексом.

У латентній стадії (від лат. latens — “схований”, “невидимий”) (5-11 років) “Я” вже повністю контролює потреби “Воно”, статевий інтерес знижується, енергія лібідо переноситься на засвоєння загальнолюдського досвіду та встановлення дружніх стосунків з ровесниками та дорослими.

На генітальній стадії (12-18 років) дитячі сексуальні прагнення знову повертаються і підліток прагне до нормального сексуального спілкування. Та якщо з якихось причин воно ускладнюється, спостерігається регресія на одну з попередніх стадій, може виникнути, наприклад, Едіпів комплекс у формі гомосексуальності. “Я” бореться з “Воно”, використовуючи такі механізми психологічного захисту, як аскетизм та інтелектуалізація, які допомагають загальмувати потяги. Механізм сублімації (від лат. sublimo – підвищувати), за Фройдом, забезпечує нормальний розвиток та безконфліктну взаємодію “Воно”, “Я”, та “Над-Я”.

Якщо попередні стадії психосексуального розвитку були пов’язані з власним тілесним Я, то з підліткового віку нарцисизм дитини зникає, поступаючись спрямованості сексуальних інтересів на інших людей. Вони як об’єкти сексуального задоволення сприяють розвитку чуттєвості, потягів, потреб, інтересів дорослої людини, тобто “вторинної сексуальності”. За Фройдом, усі люди у ранньому підлітковому віці проходять через “гомосексуальний період”, коли спалах сексуальної енергії підлітка спрямований на людину своєї статті (однолітка чи старшого). Він надає перевагу спілкуванню з ровесниками своєї статті і лише поступово об’єктом енергії лібідо стає особа протилежної статті. Головними подіями  цього періоду є підвласнення ерогенних зон верховенству генітальної зони, формування нових сексуальних цілей, різних для хлопців та дівчат, та находження нових сексуальних об’єктів поза сім’єю.

Кожна стадія є результатом розв’язання конфлікту між внутрішніми інстинктивними потягами та вимогами оточення. Нормальний розвиток дитини відбувається стрибкоподібно з прогресивними і регресивними процесами і є процесом поступової соціалізації, переходом від принципу задоволення до принципу реальності.

Деякі критики теорії психосексуального розвитку дитини відкидали ідею, що малі діти мають еротичні бажання, разом з тезою, що досвід, пережитий у віці немовляти та в ранньому дитячому віці, лежить у основі несвідомих способів долання переживань, з якими людині доводиться змагатися впродовж усього свого життя. Навіть, якщо ми не приймаємо певні положення З. Фройда повністю, окремі з них видаються досить обґрунтованими. 

До змісту

© Махній М. М. Історія психології: навчальний посібник. - Київ: Видавничий дім “Слово”, 2016.