5.1. В. Вундт: від фізіологічної до етнічної психології

Вільгельм Вундт (1832-1920), засновник експериментальної психології, автор 10-томових видань “Фізіологічної психології” та “Психології народів”, одразу посів одне з найважли­віших місць в історії психології.

В. Вундт завжди працював досить продуктивно. Перші його наукові праці були присвячені фізіології людини. В 1863 р. побачила світ книга “Лекції про душу людини і тварин”, яка неодноразово перевидавалась ще за його життя. Вона присвячена питанням психофізики і головним чином проблемі визначення часу реакції, вчений описує свої експерименти, проведені в домашній лабораторії.

Ще до створення лабораторії Вундт написав у 1873 р. книгу “Основи психофізіологічної психології”, в якій обґрунтовував значення психологічного дослідження. Ця праця по-справжньому заклала основи експериментальної психології як окремої науки з визначеним колом проблем та методами дослідження. Вона витримала шість видань, постійно доповнювалась результатами експериментальних досліджень. Психофізіологічну психологію Вундт розумів як вивчення психофізичного процесу, тобто органічної реакції, яка опосередкована як фізіологічно, так і психологічно, та слугує адаптованості організму. При дії подразників в органах чуттів виникає процес збудження, яке по сенсорних нервових шляхах досягає нижчих та вищих мозкових центрів, а звідти передається м’язам. Цей процес супроводжується внутрішнім психічним процесом, про який можна отримати інформацію через інтроспекцію.

У своїй лабораторії Вундт розгорнув процес експериментальних психологічних досліджень за загальною схемою. Досліджуваним презентували контрольовані стимули, після чого вони повідомляли про свої психічні процеси, які супроводжували сприймання. Учасниками експериментів були дорослі люди, яких Вундт спеціально готував.

В основі таких досліджень лежали певні теоретичні уявлення про психічні процеси та інтроспекцію. Психічний досвід людини є комбінацією трьох елементів: відчуттів, образів і почуттів. Відчуття – це первинні елементи психічного досвіду, найсуттєвіші його форми, які є втіленням безпосереднього зв’язку між збудженням кори головного мозку і чуттєвими переживаннями. Відповідно до їх модальності відчуття можна класифікувати на зорові, слухові, а також за такими параметрами, як інтенсивність і тривалість.

Підхід Вундта дістав назву структуралістського. Вчений передбачав, що в психічному житті розгортаються кумулятивні процеси: відчуття поєднуються та формують більш складні стани (певні якості почуттів), почуття, поєднуючись, теж можуть утворювати тимчасові структури. Відповідно до цього, емоції – це характерні послідовності почуттів із тимчасовою структурою. Воля теж є тимчасовим актом, однак вона супроводжується думками.

Вундт вважав, що психологи мають справу з такими видами досвіду суб’єкта: опосередкований досвід, що дає нам знання або інформацію, які не містяться в безпосередньому переживанні; безпосередній досвід візуального сприйняття, який не залежить від попереднього досвіду суб’єкта (захищений від інтерпретацій, учений розглядав його як найбільш важливий). Вундт вважав, що має працювати над розробкою системи періодичної таблиці мислення.

На думку вченого, психологія мала стати наукою про досвід свідомості. Метод інтроспекції передбачає спостереження за власною свідомістю, тож якщо людина хоче вивчати себе, вона має навчитися проводити такі спостереження за своїм власним мисленням і свідомістю. Вундт використав для дослідження психічних процесів ті методи, які сформувались на той момент у фізіології.

Для проведення експериментальних досліджень Вундт розробив такі правила:

· спостерігачі повинні правильно визначати момент початку експерименту;

· спостерігачі ніколи не мають знижувати рівень своєї уваги;

· експеримент завжди має бути організований таким чином, щоб його можна було провести декілька разів;

· умови проведення експерименту повинні бути прийнятними для змін та контролю подразників.

Найвизначнішим твором стала його праця в 10-ти томах “Психологія народів”, видана в 1900-1920 рр. У ній учений визначив дві лінії розвитку психології – експериментальну та соціальну. Вундт вважав, що експериментальному вивченню підлягають простіші психічні процеси (відчуття, сприймання), а не процеси вищого порядку (пам’ять, здатність до навчання, оволодіння мовою). Хоча він був засновником експериментальної психології, однак розглядав експеримент лише як спосіб покращити інтроспекцію, не бачив за ним майбутнього і вважав, що використання експерименту в психології матиме обмежене значення. Із розвитком експериментальної психології цю думку вченого було спростовано: вищі пізнавальні процеси почали досліджувати експериментальними методами.

В. Вундта можна вважати одним із фундаторів етнічної та історичної психології. На його думку, форми людського спілкування становлять безперервний ланцюг історичного розвитку. В результаті цього виникає досить свідома ідея людства як загальної форми духовного спілкування, до якого належать держави, народи, культурні спільноти, роди, сім’ї. Вундт обмежує психологічну компетенцію, вказуючи, що конкретні форми історичного розвитку є завданням культурної та загальної історії, а не психології. Остання розкриває психічні умови історичного розвитку людства. Це, по-перше, функція мови як база психічного спілкування; по-друге, міфологічні уявлення, зміст яких стосується складових світу та його значення для людини в цілому; по-третє, норми звичаїв.

На основі розгляду мови, міфу та звичаїв Вундт висуває ідею про колективну свідомість і колективну волю. Ці поняття є вира­женням збігу духовних властивостей індивідів та їхньої фактичної взаємодії. Вундт відкидає існування за ними якоїсь метафізичної субстанції.

Останні роки життя Вундт переживав Першу світову війну, завершуючи свої праці, зокрема “Психологію народів”, у час розпалу великої міжнародної бійні. Він відгукнувся на ці події як громадянин і вчений, написавши твір “Світова катастрофа і німецька філософія”, відшукуючи такі всезагальні цінності, які не можуть бути предметом розбрату.

До змісту

© Махній М. М. Історія психології: навчальний посібник. - Київ: Видавничий дім “Слово”, 2016.