5.5. Ф. Гальтон: від дактилоскопії до євгеніки

Портрет Ф. Гальтона  в юності /  Octavius Oakley, 1840

Невичерпно винахідливий розум англійського вченого Френсіса Гальтона (1822-1911) породив безліч новаторських ідей у різних царинах – від дактилоскопії до розумових тестів і євгеніки. У психології його головна заслуга – створення техніки вивчення індивідуальних відмінностей і насамперед упровадження статистичного методу. Його мислення формувалося в загальному руслі експериментально-психологічних напрямків, що складалися тоді.

 У 1869 р. вийшла книга Гальтона “Спадковий геній”. У ній давався статистичний аналіз біографічних фактів і викладався ряд дотепних здогадок щодо розумових здібностей людей. Під впливом загальнобіологічного підходу Гальтон висуває положення про те, що індивідуальні розходження психологічного порядку подібно розходженням тілесним можуть бути пояснені тільки в категоріях  вчення про спадковість. Позитивне значення цього висновку полягало в тому, що висувалася нова важлива проблема – проблема генетичних передумов розвитку психічних здібностей.

Вивчивши і статистично обробивши величезний біографічний матеріал, що стосується родинних зв’язків видатних особистостей Англії, Гальтон стверджував, що висока обдарованість визначається ступенем і характером споріднення. З чотирьох дітей, наприклад, шанс стати талановитим, по підрахунках Гальтона, мається тільки в одного.

Для вивчення питання про походження розумових якостей Гальтон використовував поряд з біографічним методом анкетний. Він розіслав найбільшим англійським ученим докладну анкету, за матеріалами якої була написана монографія “Англійські люди науки: їхня природа і виховання” (1874). І знову вирішальна роль приписувалася спадковості, вплив же зовнішніх умов, виховання вважався незначним, а іноді і негативним.

До анкетного вивчення індивідуальних розходжень було приєднане експериментальне. На Міжнародній медичній виставці в Лондоні в 1884 р. Гальтон організував антропометричну лабораторію. За шість років через неї пройшло понад 9 тисяч людей, у яких вимірювалися поряд з антропометричними показниками (зріст, вага, об’єм легень, сила м’язів тощо) різні види чутливості та сенсомоторні якості. Пояснення результатів залишалася незмінним: спадковість визначає ці якості з такою же невідворотністю, з якою вона визначає зріст і вагу тіла чи колір очей. Ця ж ідея лейтмотивом проходить через інші роботи Гальтона, опубліковані під загальною назвою “Природна спадковість” (1889), де вчений пояснив і своє нове відкриття – коефіцієнт кореляції (міру зв’язку між ознаками).

Збираючи різні дані та проводячи дослідження, Гальтон також удосконалював методи математичної обробки даних. Він вважав, що статистика – це “єдине знаряддя, яким можна прорубати дорогу в густих хащах труднощів, що перегороджують дорогу тим, хто наполегливо розвиває науку про людину”.

Гальтон  уперше в історії психології розробляє теоретичні й практичні основи тестування. Він дав визначення тестуванню як методу, в якому застосовуються однакові досліди щодо великої кількості індивідів із статистичною обробкою результатів та визначення еталонів оцінки. Гальтон називав іспити, що проводилися в його лабораторії, розумовими тестами (від англ. test – іспит). Однак найбільшу популярність цей термін набув після виходу статті Дж. Кеттелла “Розумові тести і виміри”, опублікованої в 1890 р. з післямовою Гальтона.

Переконавшись у неповторності людських пальцевих відбитків, Гальтон спробував їх класифікувати та систематизувати. Він установив, що за математичною теорією ймовірності збіг відбитка окремого пальця однієї людини з відбитками пальців рук іншої людини виражається відношенням 1:4. Якщо ж у однієї особи відібрати відбитки всіх десяти пальців, вірогідність збігу буде рівна 1 з 64 млрд. Взявши до уваги загальну чисельність населення земної кулі, можна вважати, що збіг відбитків пальців двох людей практично неможливий.

У 1891 р. Гальтон запропонував систему класифікації папілярних узорів за наявністю або відсутністю дельт та їх кількістю. Стаття з його висновками була опублікована в журналі “Природа”, але не привернула особливої уваги. Пізніше, в 1892 р., Гальтон видав книжку “Відбитки пальців”, у якій розглядав відбитки пальців як засіб ідентифікації. Гальтон зробив три обґрунтовані висновки, що мали важливе значення для становлення дактилоскопії: папілярний узор залишається незмінним протягом усього життя людини, він неповторний та індивідуальний, але, не дивлячись на індивідуальність, піддається класифікації. У 1895 р. йому вдалося добитися введення у Великобританії дактилоскопічного методу ідентифікації. Особливо оцінили це відкриття в 1911 р., коли з Лувра вкрали знамениту картину Леонардо да Вінчі “Джоконда”. На склі рами збереглися відбитки пальців, тож за ними було спіймано злодія. Після цього успішного розслідування метод, який сприймався неоднозначно, поширився по всьому світу.

Аналіз індивідуальних відмінностей не був для Гальтона самоціллю. Він підкоряв його реакційній соціальній доктрині. Діагностування варіацій у психологічних якостях людей розглядалося як засіб і передумова добору найбільш пристосованих. Проголошувалося, що людський рід може бути поліпшений тим же шляхом, яким виводиться нова порода собак і коней, тобто за допомогою відповідних шлюбів протягом декількох поколінь.

Цей напрямок одержав ім’я “євгеніка” (від грец. eugenes – “благородний”, “породистий”). Її завдання Гальтон вбачав у тому, щоб “сприяти розмноженню рас, найбільш здатних мислити і підніматися по щаблях високої доброчинної цивілізації, замість того, щоб за помилковим інстинктом  затримувати розмноження сильних і енергійних особистостей”. Адже, як стверджував учений, успадковуються і такі риси, як схильність бути п’яницею, пристрасть до мандрів, хвороби, тривалість життя, навіть мораль і релігія.

Євгеніка, на його думку, мала б сприяти народженню “якісних” осіб і протидіяла народженню “неякісних”. Учений міркував досить прямолінійно: якби обрати із загальної маси талановитих людей і поєднати їх шлюбом, то це сприяло б створенню нової високообдарованої людської раси. Гальтона захоплювала ідея селекційної роботи з відбору талановитих чоловіків та жінок. Для таких людей учений пропонував створити державні проекти та заохочувати їх матеріально.

Так помилковий погляд на детермінацію психічних здібностей ставав знаряддям расистської ідеології. У подальшому євгеніка перетворилась на набір антигуманних ідей, який охоче використовували в своїх реакційних цілях тоталітарні режими, однак у цьому немає провини Гальтона. Він прагнув лише привернути увагу до того, що чинники спадковості не можна ігнорувати у процесі розвитку особистості. Гальтон бачив у цьому можливість покращення життя майбутніх поколінь. Його ідеї мали суто академічний характер, він романтично мріяв про галактику геніїв.

Гальтон переслідував своїми роботами, як ми бачимо, певні  соціально-політичні цілі. Але практика буржуазного суспільства вимагала вирішувати більш злободенні питання, аніж удосконалення людського роду. Зростання промислового виробництва, залучення у виробничий процес великих мас людей, необхідність навчання кваліфікованих кадрів і найбільш раціонального використання техніки – усе це спонукало подивитися на проблему здібностей з іншого боку. Ідея добору людей не з метою створення породистого потомства, а з метою видобування максимального економічного ефекту дала могутній поштовх диференційній психології. Ідея тестів і статистичні прийоми, запропоновані Гальтоном, починають застосовуватися для вирішення нових питань.

Прийоми варіаційної статистики, розроблені Гальтоном, озброювали психологію важливим методичним засобом. Серед цих прийомів найбільш перспективним виявився метод вичислення коефіцієнта кореляції між змінними. Цей метод, удосконалений англійським математиком Карлом Пірсоном (1857-1936) та іншими послідовниками Гальтона, привніс у психологічну науку цінні математичні методи, у результаті використання котрих виник факторний аналіз.

Гальтон постійно проводив експерименти і використовував для цього будь-які можливості. Прогулюючись вулицями, розглядав предмети та підраховував асоціації і нові ідеї. Провівши відповідний аналіз їх змісту, він був розчарований тим, що асоціації здебільшого стосувалися минулого досвіду і не були шляхом до відкриття нових ідей.

Для дослідження асоціацій Гальтон провів такий експеримент. Він склав список із 75 слів, кожне з яких записав на окремому листку. Через тиждень, розглядаючи листок, він за допомогою хронометра фіксував час виникнення двох асоціацій, викликаних кожним словом. Асоціації найчастіше були у вигляді одного слова, інколи це були образи, уявні картини, які складно було описати одним або двома словами. Гальтон проаналізував, що 40% із загальної кількості асоціацій мають своїм джерелом досвід дитинства. Проведений експеримент продемонстрував вплив вражень дитинства на особистість дорослої людини і започаткував одну із ліній вивчення психічного розвитку. Метод аналізу асоціацій відіграв велику роль у розвитку психології, це був один із перших по-справжньому наукових інструментів розкриття психологічної реальності.

Гальтон першим почав широко використовувати опитувальники. Він розпитував спочатку переважно своїх знайомих, учених про все, наприклад, що вони пригадують із вражень сьогоднішнього ранку і який це образ, які його характеристики. Звернувшись до ширшого кола людей із цим самим запитанням, Гальтон дійшов висновку, що у жінок і дітей образи конкретніші та детальніші, ніж у інших.

Схильність Гальтона проводити дослідження та його винахідливість народили легенду про одну з його дослідницьких прогулянок. Учений вирішив побути у стані душевно хворої людини, якій здається, що її переслідують. Свої враження від прогулянки він підсумував таким чином: у кінці йому здавалось, що за ним стежить кожна коняка на лондонській вулиці, а коли вона навіть не дивилась у його бік, то він думав, шо вона лише приховує своє стеження.

Гальтон любив підрахунки і використовував для цього будь-яку можливість. В університеті чи в театрі він підраховував кількість покашлювань або позіхань і трактував це як міру знудьгованості публіки. На сеансі у художника він порахував кількість мазків і з’ясував, що для завершеної картини художник робить до 20 тисяч мазків.

Учений придумав для підрахунків спеціальну систему, де замість цифр використовувались запахи, а запахам приписував відповідні цифрові значення. В результаті цих інтелектуальних вправ він написав оригінальну статтю “Арифметика запахів”, яку було опубліковано в першому номері “Психологічного огляду” (одному з перших психологічних журналів у США).

Учений зробив серйозний внесок у різні науки. В метеорології він визначив явище антициклону і винайшов карти погоди, працював над мапами Західної Африки, у статистиці розробив регресію та кореляційний аналіз, у психології відкрив явище синестезії. Просуватися у різних галузях Гальтону допомагала його любов до підрахунків та вимірювань. Психологія не належала до основних інтересів ученого, однак його здобутки в цій галузі були значні. Він розгорнув дослідження проблем, які надовго захопили психологів.

До змісту

© Махній М. М. Історія психології: навчальний посібник. - Київ: Видавничий дім “Слово”, 2016.