5.6. Г. Еббінґауз: відкриття законів пам’яті

Під впливом психофізики Г. Фехнера німецький психолог Герман Еббінґауз (1850-1909) реалізував ідею про кількісне й експериментальне вивчення не тільки найпростіших психічних процесів (відчуттів), але і пам’яті.

Історики психології вважають, що вивчення Г. Еббінґаузом процесів пам’яті є одним із рідкісних свідчень геніальності в експериментальних дослідженнях. Вихідним матеріалом для цих досліджень послужили так звані беззмістовні склади – штучні сполучення мовних елементів (двох приголосних і голосної між ними), які не викликали жодних значеннєвих асоціацій. Склавши списки беззмістовних складів, вчений експериментально (на самому собі) вивчав процеси запам’ятовування і забування, розробивши методи, які дозволяли установити особливості і закономірності пам’яті. Він вивів “криву забування”, котра свідчить, що найбільший відсоток забутого матеріалу падає на період, який іде безпосередньо за запам’ятовуванням. Ця крива перетворилася на взірець, за типом якого будувалися надалі криві вироблення навичок, рішення проблеми тощо. Основні результати свого п’ятирічного дослідження автор виклав у книжці “Про пам’ять” (1885), яка стала класичною.

Дослідження цього вченого були певним викликом В. Вундту, який вважав, що неможливо експериментально вивчати вищі пізнавальні процеси. Це були перші об’єктивні експериментальні дослідження психічних процесів. В них було доведено, що, попри складність та унікальність психічних явищ, вони підпорядковані законам, які можна досліджувати та представляти, користуючись математичними методами. Еббінґауз показав, що експериментальне дослідження вищих психічних функцій є можливим. До того ж цікаво, він був, так би мовити, психологом-одинаком, проводив свої дослідження, не маючи фінансової підтримки, власної лабораторії, не працюючи в університеті.

У тогочасній психології була популярною асоціативна теорія, відповідно до якої ідеї (уявлення, образи) поєднуються одна з одною за певними правилами. Основними причинами асоціації вважали близькість між фактами свідомості в часі та просторі, схожість між уявленнями, а також різкий контраст між ними. Процеси пам’яті теж розглядали в контексті цієї теорії, тож відповідно вважалося, що люди запам’ятовують факти (зберігають їх у пам’яті, пригадують) тому, що між ними сформувались асоціації. Еббінґауз зрозумів: для того, щоб дослідити закони пам’яті, слід сформувати умови, в яких спрацьовували б лише асоціативні зв’язки, й уникнути впливу осмислення.

Дослідник визначив, що не слід використовувати як матеріал для запам’ятовування вірші або завершені історії. Оскільки сприйняття словесного матеріалу призводить до виникнення певних уже сформованих асоціацій, то це впливатиме на процес запам’ятовування. Те, що ми вже знаємо, запам’ятовується легше, до того ж такого роду матеріал дослідник не має можливості контролювати. Він вважав, що саме набори беззмістовних складів забезпечують чистоту експерименту. Дослідник склав список із 2300 складів і всі ці можливі поєднання трьох букв, записані на картках, використовував у випадковому порядку. Склади також повинні були утворювати ряди, в яких не могло бути жодного змісту. Насправді це непросте завдання, оскільки досить складно знайти поєднання букв, які б звучали беззмістовно та не викликали жодних асоціацій. Однак Еббінґауз упорався з цим завданням, оскільки добре володів англійською, французькою, грецькою мовами і латиною.

Отже, при поєднанні складів не повинно було утворюватись слово чи якісь елементи осмислених фраз. Побудовані таким чином ряди зачитували декілька разів зі швидкістю, що регулювалась ударами метронома або звуками кишенькового годинника. Ряд складів вважався завченим тоді, коли досліджуваний відтворював його, не зупиняючись та без помилок. Для фіксації кількості повторень Еббінґауз користувався ниткою із нанизаними кульками і після кожного повторення пересував одну кульку. В кінці експерименту він підраховував пересунуті кульки і визначав кількість зроблених повторень. Перед експериментами дослідник тренувався, щоб невимушено читати склади та пересувати кульку на нитці.

Вчений вивчав також залежність механічного запам’ятовування від таких умов: обсяг матеріалу (кількість складів), число зроблених повторень, проміжок часу між заучуванням та повторенням, спосіб побудови рядів. Всі експерименти за однією процедурою починалися та закінчувалися в один і той самий час. В цьому виявлялися намагання створити незмінні умови для дослідження механічної пам’яті.

Схема експериментів Еббінґауза була надзвичайно простою. Головним індикатором запам’ятовування він обирав кількість повторень до повного безпомилкового відтворення ряду. Тоді дослідник обирав певну умову, змінював її (наприклад, довжину ряду) та вивчав, як це позначається на кількості повторень. У своїх експериментах він ставив за мету визначити, скільки повторень необхідно для запам’ятовування без спеціальних прийомів набору беззмістовних складів і наскільки буде міцним таке запам’ятовування.

Таким чином, з’явилася можливість досліджувати процеси пам’яті незалежно від змістовних зв’язків. Винайдений Еббінґаузом прийом високо оцінив американський психолог Едвард Тітченер (1867-1927), який назвав використання беззмістовних складів найвидатнішим винаходом психологів із часів Арістотеля. Розвідки Вундта були прикладом експериментального дослідження фізіологічних проблем, робота ж Еббінґауза – перший приклад експериментального дослідження власне психологічних проблем.

Результати досліджень Еббінґауза стали досить популярними і тією чи іншою мірою представлені в сучасних підручниках із психології.

1. Крива Еббінґауза. Крива запам’ятовування, стрімко падаючи, стає пологою. Вона показує закони збереження вивченого матеріалу: в перші години після запам’ятовування втрачається близько 60% інформації, потім процес сповільнюється. Через 6 днів залишається не більше 20% інформації, і вже ця частина зберігається в пам’яті досить міцно. З плином часу матеріал забувається, причому спочатку забування відбувається досить швидко, а потім його темпи сповільнюються (матеріал забувається все повільніше). Дослідник також порівняв процес запам’ятовування осмисленого матеріалу і набору непов’язаних складів. Для цього порівнювалось заучування поеми Байрона “Дон Жуан” та відповідного обсягу беззмістовних складів. Еббінґауз  з’ясував, що осмислений матеріал запам’ятовується у 9 разів швидше. Крива ж запам’ятовування за осмисленого матеріалу має такий самий вигляд, що і при беззмістовних складах, однак її падіння не таке стрімке.

2. Знаменитий “магічний” закон: “7±2”. При одному прочитуванні запам’ятовується або 5, або 7, або 9 складів.

3. Ефект країв. При запам’ятовуванні спрацьовує ефект краю. Краще запам’ятовуються початок та кінець матеріалу, а середина випадає.

4. Ефект повторення. Чим більший обсяг матеріалу, тим більше повторів і часу потрібно для його бездоганного відтворення. Зі збільшенням кількості безмістовних складів, середній час на запам’ятовування окремого складу зростає, як і загальний час запам’ятовування всього обсягу складів.

5. Ефект надмірного запам’ятовування: для того, щоб бездоганно запам’ятати і відтворювати матеріал, треба повторити його більшу (надмірну) кількість разів.

Книга Еббінґауза “Про пам’ять” була дійсно новаторською працею, до того ж майстерним зразком надзвичайної наполегливості дослідника. Отримані ним результати та його висновки залишаються актуальними, хоча минуло понад століття від часу їх появи. Це для психології надзвичайно рідкісний випадок.

У своїй фундаментальній двотомній праці “Основи психології” (1902-1911) Еббінгауз сформулював вихідне положення про те, що “психологія є наука про зміст і процеси духовного життя або... наука про стани і процеси свідомості”, яка, аби позбутися суб’єктивізму, має ширше використовувати математичні обчислення.

До змісту

© Махній М. М. Історія психології: навчальний посібник. - Київ: Видавничий дім “Слово”, 2016.