5.8. С. Холл: зародження педології

Термін “педологія” (від грец. paidos – дитя) виник у 1893 р. в США. Його автором є американський психолог Оскар Хрісман. На його думку, педологія – це наука, що має за мету всебічне вивчення дитини. У 1896 р. він написав роботу “Педологія – проект наукового вивчення дитини”. Проте засновником даної наукової галузі небезпідставно вважається американський психолог Стенлі Холл (1844-1924), учнем якого й був О. Хрісман. Холл відзначав, що наука про розвиток дитини є самостійною і не підпадає під жодну класифікацію, вона виходить, на його думку, і за межі психології.

У 1883 р. Холл організував одну з перших у США експериментальних лабораторій, де вивчав психічний розвиток дітей, переважно підліткового віку. Матеріали, отримані в результаті досліджень, дозволили йому скласти комплексну характеристику підлітків, проаналізувати їх проблеми і з точки зору дорослих, і з власних дитячих позицій, викладенних в працях “Юність” (1904) та “Проблеми виховання” (1911). Він також був засновником та редактором перших журналів, присвячених проблемам вікової психології “Педагогічний семінар і журнал генетичної психології” і “Журнал педагогічної психології”.

Педологія, як її розглядає Холл, – це комплексна наука про дитину, в основі якої лежить ідея педоцентризму, ідея про те, що дитина є центром дослідницьких інтересів багатьох науковців – психологів, педагогів, біологів, педіатрів, антропологів, соціологів та інших. Основною метою педології було напрацювання рекомендацій для батьків та вчителів щодо навчання й виховання дитини. Виходячи зі своєї теорії рекапітуляції (від лат. recapitulatio – повторення), вчений доводив, що процес навчання повинен бути підпорядкований певним етапам психічного розвитку особистості, оскільки основою для навчання є зрілість організму дитини. Дитина начеб у своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду від первісної дикості до сучасної культури: минає періоди дикунства, полювання, догляду за тваринами, землеробства, промисловості й торгівлі. Холл вважав, що послідовність і зміст етапів розвитку задані генетично, і тому ні ухилитися, ні обминути якоїсь стадії свого розвитку дитина не може.

С. Холл висловив ідею створення практичної дитячої психології, об’єднавши вимоги педагогічної практики з досягненнями сучасної йому біології та психології. Піонерами в розробці педологічних проблем слід цілком справедливо вважати біологів, медиків, фізіологів, оскільки саме вони володіли значною кількістю об’єктивних методів дослідження як фізичного, так і психічного розвитку дитячого організму. Однак, починаючи з 20-х років ХХ ст., на перший план педологічних досліджень виступає вивчення та аналіз психолого-педагогічної складової нової науки.

Це вчення започаткувало дослідження пізнавальної активності дитини, зокрема в ролі учня. У центрі дослідницької уваги постали питання фізіологічного, психічного та суспільного розвитку дитини, ролі гігієни, здоров’я, можливостей дитини в процесі соціалізації в межах функціонування школи, колективної і профілактичної шкільної діяльності аби запобігти шкільній низькій успішності чи суспільній непристосованості дітей.

У своїй лабораторії Холл досліджував дітей, розробивши для них спеціальні опитувальники, метою яких було вивчення різних сторін їх психіки. Спочатку такі опитувальники призначалися для вчителів і їх зміст торкався відомостей про уявлення дітьми оточуючого світу. Потім зміст анкет значно розширився, з’явилися спеціальні анкети для дітей, вчителів, батьків. Відповідаючи на питання, діти повинні були розповісти не тільки про свої знання, уявлення про світ або ставлення до інших людей, але і про свої переживання, моральні та релігійні почуття, спогади, радості, хвилювання. Отримані відповіді статистично оброблялися, що дозволяло створити цілісну картину психологічних особливостей дітей різного віку. Матеріали, отримані Холлом у процесі досліджень, давали підстави для розробки комплексних характеристик дітей, аналізу їх проблем. Це був початок практичного втілення ідей педології у життя, насамперед у діяльність навчально-виховних закладів.

С. Холл вів активну пропаганду педологічних ідей, виступаючи з лекціями в різних містах, що забезпечило їх величезну популярність. У 1894 р. в США нараховувалося вже 27 лабораторій для вивчення дітей; у 1904 р. – 50 лабораторій і кафедр педагогіки, заснованих учнями Холла, а у 1910 р. – більше 100 лабораторій.

На початку ХХ ст. майже в усіх американських університетах читалися курси педології, при жіночих товариствах і вчительських спілках діяли відділи педологічних досліджень. У цей час ідеї педології поширюються й на теренах Європи і, загалом у світі, зокрема, завдяки існуванню спеціальних педологічних журналів. Окрім того, педологія була представлена спеціальними відділеннями в університетах або входила до програми більшості значних психологічних, філософських та педагогічних товариств, що діяли практично в усіх країнах світу.

У багатьох країнах світу у цей час створювалися педологічні товариства. У 1894 році була організована Британська асоціація з вивчення дитини в Единбурзі. Метою її діяльності було поглиблення розуміння природи дитини та вироблення адекватних наукових методів виховання. Асоціація видавала журнал “Педолог”, котрий через деякий час був перейменований у “Вивчення дитини”. У 1899 р. в Парижі було створене Товариство з психологічного вивчення дитини, яке видавало свій “Бюлетень”. Значного поширення набула педологія у Бельгії, де видавався часопис “Педологічний щорічник”. В Антверпені діяла педологічна лабораторія, у Брюсселі відкрилась вища школа педологічних і психологічних знань. У 1900 році в Антверпені було створено перше міжнародне Педологічне товариство, а у 1903 році С. Холл організував Всесвітній педологічний союз, центром якого стала його лабораторія в Кларкському університеті.

Педологічний рух також активно розвивався в Україні. Так ще у 1878 році в Києві відомим вітчизняним психологом Іваном Сікорським (1842-1919) було створено Лікарсько-педагогічний інститут, основною метою якого було експериментальне вивчення дитячої психології.

Уже з 1903 р. були здійснені спроби скликати Міжнародний педологічний конгрес. Але тільки у 1908 р. при 6-му Міжнародному конгресі психологів, що проходив у Женеві, була організована тимчасова комісія з підготовки Всесвітнього конгресу педологів. Як наслідок, у 1911 р. в Брюсселі відбувся 1-й Міжнародний педологічний конгрес. У його роботі брали участь вчені-педологи з 22 країн Європи й Америки, у тому числі й представники Росії. На конгресі працювало 5 секцій:

· загальної педології;

· антропології, біології та шкільної гігієни;

· дитячої психології; 

· педагогіки нормальної та анормальної дитини; 

· соціології дитини.

Учасники конгресу розробили основні засади нової науки. Педологія була проголошена як біосоціальна наука, що спирається в описовій частині на філософію, педагогіку та історію, в догматичній частині – на філософську частину педагогіки, а в аналітичній частині – на психологію, фізіологію та педагогіку.

Зазначимо, що у той же час замість терміну “педологія” і в США, і в Європі часто використовували словосполучення “наука про дитину” (“Child Study”). Французький психолог Габріель Компейре (1843-1913) запропонував для науки про дитину назву “пайдоскопія” (від. грец. paidos – дитя). Але найбільш поширеним, зокрема, в Росії виявився саме термін “педологія”.

Новизна педології полягає у її комплексному, міждисциплінарному характері, що забезпечує гуманістичні підходи до проблеми розвитку дитини, її навчання та виховання. На думку Холла, наука про дитину “не має собі подібних і почасти є психологією, почасти антропологією, почасти медициною та гігієною”. Вона також торкається етико-філософських аспектів життєдіяльності дитини, має практичне значення для педагогіки. Окрім того, вчений визнає педологію головною частиною генетичної психології (галузь психологічної науки, що наголошує на неможливості вивчення психології людини без знання особливостей її фізичного та фізіологічного розвитку). Своєрідність педології полягає саме в зосередженні в ній багатьох наукових дисциплін і методів, “котрі не знали до цього часу такого поєднання”.

С. Холл предметом педології називає “коло від юнацького віку одного покоління до юнацького віку іншого покоління відповідно до виховання нашого часу”. У даному випадку під юнацьким віком вчений розумів саме дитячий вік від народження дитини і до часу фізичної, психологічної та соціальної зрілості. Тобто педологія відразу була спрямована на практичні потреби виховання, була безпосередньо пов’язана з ним, мала на меті як наука про дитину “надати вихованню науковий або філософський характер”.

Активним прихильником ідей педології був шотландський психолог ХІХ ст.  Вільям Друммонд, який порівнював педологію з астрономією та метеорологією, оскільки вивчення зірок чи погоди здійснювалося завжди з часу існування людства, а названі науки виникли набагато пізніше. Так само й дослідження особистості дитини проводилися з найдавніших часів, а педологія з’явилася тільки у кінці ХІХ ст.

В. Друммонд наполягає на тому, що для педології є важливим комплексне дослідження особистості дитини, а не тільки специфіка її психічного розвитку. За його твердженням, “значна частина вивчення дитинства – це зовсім не психологія”. Відповідно до цієї думки, Друммонд досить своєрідно визначає предмет педології. “Вся дитина йде до школи, і тому предметом нашого вивчення є вся дитина, її тіло, розум і душа”. У пропонованому визначенні предмета педології зосереджена як ідея комплексності досліджень дитини, так і практична спрямованість результатів даних досліджень на школу та педагогіку. Він наголошує, що дитина дуже відрізняється від дорослої людини, і це слід ураховувати як в педології, так і в педагогіці. “Дитина не є просто мініатюра дорослої людини. З точки зору фізичного й духовного розвитку дитина на стільки відрізняється від дорослої людини, ніби вона належить до зовсім іншого виду”.

Між дітьми та дорослими існує безліч відмінностей, а відтак існування окремої науки, що вивчає дитину цілісно, в усіх її зв’язках та опосередкуваннях, є доцільним. “Діти – не маленькі дорослі з усіма розвинутими здібностями тільки у зменшеному масштабі, а особливі і відмінні від нас творіння… Діти пристосовуються до середовища, але їх манера тримати себе, їх мислення не подібні до наших”. Тому зрозуміти поведінку дітей, специфіку їх розвитку тільки за допомогою самоспостережень і згадок про своє власне дитинство, неможливо. Необхідні систематичні наукові дослідження особистості дитини, які стануть основою для подальшого навчання, виховання та розвитку дітей. Доцільним є ведення спеціальних журналів, у яких міститься інформація про успіхи у навчанні, об’єктивні дані та поради лікарів щодо здоров’я дітей, думки батьків і навіть результати досліджень антропологів.

Педоцентризм (від грец. paidos – дитя і лат. centrum – центр)  педології полягає у тому, що на основі результатів цих досліджень вона передбачає побудову дитиноцентрованої навчально-виховної системи, за умови функціонування якої діти отримують можливості вільного всебічного розвитку.

Оскільки педологія ґрунтується на ідеях педоцентризму та гуманізму, вивчення дитини не повинно шкодити її розвитку, а, навпаки, сприяти йому. Такі думки С. Холл висловлює для противників педології, які критикують цю науку і не вбачають у ній користі для педагогічної діяльності. В. Друмонд у свою чергу спростовує поширену на той час думку, що вивчення особистості дитини може нашкодити їй: “Вивчення дитинства не може бути невигідним для дітей, якщо воно допомагає нам краще розуміти їх, і, якщо без такого розуміння ми повинні діяти помилково у своєму спілкуванні з дітьми”.

Інші критики педології вбачають у ній лише частину психології дорослої людини, “нову стежку, що веде до старої галузі загальної психології дорослої людини”. С. Холл знаходить для них аргументи, котрі доводять доцільність існування педології як окремої наукової галузі. Він нагадує про наявність значної кількості психічних явищ або фактів, характерних для дитини, що зникають задовго до досягнення нею зрілого віку: нібито безпідставний і незрозумілий страх, гра з ляльками, уявні друзі, незвичайна мова, повзання. Всі ці явища можна вивчити тільки у дитинстві, але вони є важливими для подальшого формування особистості людини. Окрім того, вони допомагають з’ясувати певні ознаки цілих народів. Так, окремі звуки і слова дитячої мови можна порівняти з діалектами мови її народу і, у такий спосіб, розглянути можливі шляхи формування цих діалектів, а дитячі страхи подібні до народних вірувань. Тому педологія виходить за межі традиційних психологічних досліджень.

В. Друммонд і С. Холл, висувають певні вимоги до особистості фахівця-педолога, який повинен володіти не просто сумою наукових знань, а спеціальними способами наукового мислення, вміти отримувати факти, порівнювати, аналізувати й узагальнювати їх. Такі вміння необхідні, насамперед, для здійснення досліджень, що стосуються особливостей розвитку дитини.

Прибічники педології усіляко обґрунтовували її право на існування як самостійної комплексної науки, що поєднує у собі ідеї психології, антропології, гігієни, медицини, філософії та етики, а також безпосередньо педагогіки. Однак вже в 20-ті роки ХХ ст. в західних країнах почали висловлюватися думки про кризу основ педології, її еклектичність, відсутність єдності між представниками різних наукових дисциплін, які ведуть дослідження в руслі єдиної науки про дітей. Досить швидко педологія почала втрачати значення самостійної науки і розпадатися на складові з інших дисциплін. Незважаючи на те, що в 20-ті – 30-ті роки педологічні дослідження на Заході продовжувалися, ця наука знаходилася в стані занепаду.

Зазначимо, що у Радянському Союзі 20-ті роки ХХ ст. були періодом розквіту педології. Вона визнавалася й підтримувалася владою, оскільки виступала як науково-методологічна основа виховання підростаючого покоління, формування “нової” людини, що відповідало вимогам комуністичної партії та держави. Проте після виходу у світ постанови ЦК ВКП(б) “Про педологічні перекручення у системі наркомпросу” (1936) цей напрям досліджень був засуджений як “буржуазний”.

До змісту

© Махній М. М. Історія психології: навчальний посібник. - Київ: Видавничий дім “Слово”, 2016.