5.9. Ч. Дарвін: еволюційний принцип в психології

Незважаючи на те, що новітні методології радикально змінюють погляди на механізми еволюції, проте перший крок, зроблений у пізнанні найзагадковішого явища природи – еволюції живих організмів, залишає за англійським природознавцем Чарльзом Дарвіном (1809-1882) славу генія світової науки.

Після досліджень у Південній Америці і Галапагоських островах, де  Дарвін перебував під час кругосвітньої подорожі на кораблі “Бігль” (1831-1836), він опублікував геніальну працю “Походження видів шляхом природного добору” (1859), в якій пояснював еволюційний процес принципами природного й статевого добору. Його теорія викликала жорстокі суперечки, оскільки суперечила Книзі Буття Біблії.  Появу “Походження видів” один із сучасників Дарвіна образно порівнював з вибухом, “якого ще не бачила наука, який так довго підготовлявся і так раптово нагрянув, так нечутно підведений і так смертоносно разячий. За розмірами і значенням заподіяного зруйнування, за тією луною, яка відгукнулася в найвіддаленіших галузях людської думки, це був науковий подвиг, що не мав собі подібного”. Епохальна праця Дарвіна сім разів перевидавалась за життя автора та швидко стала відомою вченим інших країн і була перекладена на більшість європейських мов. Переворот у суспільній свідомості перевершив за наслідками досягнення таких велетнів, як Коперник та Ньютон. Адже ж йшлося про найсвятіше – незбагненність живого. Дарвіну вдалося донести до суспільства думку про те, що світ живого виник на Землі природним шляхом через тривалий розвиток організмів. Ці зміни відбувалися у такому спрямуванні, що внаслідок еволюції, тобто природним шляхом, виникла й людина, неначе як завершальна ланка процесу.

Після публікації “Походження видів” Дарвін продовжує енергійно працювати над обґрунтуванням проблеми еволюції. В 1868 р. він публікує капітальну працю “Видозміни свійських тварин і культурних рослин”, де всебічно аналізує закономірності мінливості, спадковості, штучного добору. Ідею історичного розвитку рослин і тварин Дарвін поширює і на проблему походження людини. В 1871 р. виходить його книга “Походження людини і статевий добір”, у якій детально аналізуються численні докази тваринного походження людини.

У цій праці Дарвін підкреслює саме кількісні відмінності між розумовою діяльністю людини та вищих тварин. Враження і почуття, емоції та здібності, любов, пам’ять, увага, допитливість, наслідування, мислительна діяльність тощо – все, чим так пишається людина, може бути знайдене в зародку, а іноді й у добре розвиненому стані у тварин.

Дарвін детально показує щаблі й засоби прогресивного розвитку багатьох розумових і моральних здібностей людини: “Ми щоденно бачимо приклади розвитку цих здібностей у кожній дитині й могли б простежити поступові переходи від розуму повного ідіота, нижчого, ніж розум найнижчої тварини, до розуму Ньютона”. Вчений упевнений, що мінливість розумових і моральних здатностей людини має тенденцію передаватися спадково. Ці здатності були важливими для первісної людини та її мавпоподібних предків, і пізніше вони розвивались і вдосконалювались під впливом природного відбору. Навіть за найпримітивнішого стану суспільства найрозумніші особи, котрі винаходили і найкраще використовували зброю та пастки і найбільш здатні були захищати себе, мали виростити найбільшу кількість нащадків. Племена, в яких було багато таких обдарованих людей, мали зростати чисельно й витісняти інші племена.

Дарвін заходить надто далеко, коли зазначає вплив природного відбору на цивілізовані народи. “Злочинців страчують або саджають до в’язниці на тривалий строк, і вони не можуть вільно передавати за спадковістю свої по­гані якості. Меланхоліки й божевільні бувають звичайно відокремлені від інших людей або кінчають життя самогубством. Лихі та нелагідні люди часто знаходять кривавий кінець”. На перший погляд – проста й зрозуміла думка, але насправді вона виявляє, сказати б, геніальну наївність щодо суспільної природи людини. Вчений мислить суто біологічно, з відкритою прямолінійністю переносячи біологічні залежності на соціальні, та вважає, що цим пояснює залежності соціальні. Закон розвитку наукової системи спрацьовує тут найпослідовніше і призводить, зрештою, до прикрих невдач.

Формування антропологічних, характерологічних рис людини, за Дарвіном, залежить від обопільного вибору – з боку як чоло­вічої статі, так і жіночої. У тварин в їхньому природному стані багато ознак, властивих самцеві (зріст, сила, сміливість, войовничість), були набуті в силу дії закону “боротьби за самицю”. Напівлюдські пращури людини подібно до своїх чотирируких родичів, майже напевно, змінювались так само. Через те, що дикуни й досі ще борються за володіння своїми жінками, процес відбору, як вважає Дарвін, більшою або меншою мірою існує до цього часу. Чоловік фізично та розумово сильніший за жінку і в дикому стані він тримає її у більш принизливому рабстві, ніж самці будь-яких видів тварин. Тому не дивно, що чоловік забрав у свої руки право вибору. Жінки ж завжди усвідомлюють ціну своєї вроди і за можливості з насолодою прикрашають себе більше, ніж це роблять чоловіки. Через те, що жінок тривалий час вибирали за красою, то закономірно, що деякі з послідовних змін передавалися спадково тій самій статі.

Отже, жінки передали свою вроду більшою мірою своїм жіночим нащадкам, ніж чоловічим, тому й жінки стали вродливішими, ніж чоловіки. Дарвін переконливо твердить, що жінки передають більшість своїх ознак нащадкам обох статей. Постійне надання переваги чоловіками всіх племен найпривабливішим жінкам (відповідно до уявлень про красу того чи того племені) мало привести до зміни в тому самому напрямі всіх осіб обох статей, які належать до цієї раси. Він докладно розглядає й іншу форму статевого відбору, коли вибір здійснюють самиці: вони приймають тільки тих самців, які найбільше полонять або збуджують їх. Такі прикраси, як борода, виникають у результаті вибору з боку жінок. Вчений вважає статевий відбір найважливішою причиною з усіх інших, що привели до широкої розмаїтості у зовнішності між расами людей, а також певною мірою між лю­диною і нижчими тваринами. Він, безперечно, спрощує і збіднює реальну картину історичної взаємодії між статями. Це спрощення стосується найважливішого предмета, а саме кохання, яке має істотні історичні особливості. І все ж Дарвін відшукує натуральні причини та чинники розвитку живого світу і цим великою мірою сприяє розвиткові природничої психології, що має в історичній перспективі значні переваги над психологією категорійно-спекулятивною.

Дарвін весь час підкреслює, що людина походить від менш високоорганізованих живих істот. Не можна заперечувати близької схожості між людиною та нижчими тваринами в зародковому розвитку, у численних рисах конституції та будови тіла – важливих та мізерних. До цього слід додати факти існування рудиментарних органів та ненормальних реверсій. Це, за Дарвіном, свідчить про те, що людина та інші ссавці походять від одного спільного предка, і має підтверджувати думку, що людина ніяк не могла бути плодом окремого акту творення.

На тлі статевого відбору розглядаються виникнення індивідуальних особливостей людей, формування розуму, мови, мораль­них якостей. Вчений показує, що в людини постійно виявляються індивідуальні відмінності в усіх частинах її тіла та розумових здібностях. Ці відмінності він пояснює пануванням законів спадковості. Людина має тенденцію розмножуватися з більшою швидкістю, ніж це дозволяють її засоби до існування. Внаслідок цього вона веде жорстоку боротьбу за існування, і природний відбір вступає у свої права в усьому, що входить у коло її дій. За таких обставин Дарвін не бачить необхідності появи різко виражених змін однієї й тієї самої природи. Навіть слабкі, нетривкі відмінності виявляються достатніми для дії природного відбору. Спадкові результати тривалого використання або невикористання частин тіла прямували по тій самій лінії, що й природний відбір. Коли змінюється якась одна частина тіла, в силу принципу кореляції змінюються й інші. Деякі риси можуть бути результатом певного впливу життєвих умов. Зрештою, багато рис було набуто шляхом статевого відбору.

Найбільша складність, що виникає перед дослідником, коли він робить висновок про походження людини, – це високий рівень її розумових здібностей і моральних якостей. Становлення суто людського розуму, за Дарвіном, було б неможливим без мовної основи. “Розвиток інтелекту повинен був зробити значний крок уперед, коли завдяки минулим успіхам у людини з’явилася мова як напівмистецтво і напівінстинкт. Справ­ді, тривале використання мови мало вплинути на мозок і зумовити спадкові зміни, які своєю чергою мали вплинути на вдосконалення мови. Великий об’єм мозку в людини щодо величини її тіла порівняно з нижчими тваринами може бути головним чином віднесений на рахунок раннього використання якоїсь простої форми мови — цього дивного механізму, який позначає різного роду предмети і властивості певними знаками та викликає низку думок, котрі ніколи не змогли б народитися з одних чуттєвих вражень, або якби й навіть народилися, то не змогли б розвиватися”.

Підґрунтя розвитку моральних якостей людини Дарвін убачає в суспільних інстинктах, уміщуючи в це поняття і родинні зв’язки. Мораль розвивається, закріплюється і передається спадково. Для вченого немає нічого дивного в тому, що доброчесні нахили за тривалого їх виявлення можуть бути успадковані. Першооснова і початок морального почуття, на його думку, полягають у суспільних інстинктах, у тому числі симпатії. Ці інстинкти були первинно набуті, як і в нижчих тварин, шляхом природного відбору. 

Досить докладно Дарвін проаналізував питання статевого відбору, адже він відігравав важливу роль в історії органічного світу. Що вище організована тварина, то сильніше виявляється дія статевого відбору. Якби представники однієї статі протягом багатьох поколінь схрещувалися з певними особами іншої статі, що відрізнялися б якимись своєрідними особливостями, то їхні нащадки поволі, але напевно видозмінилися би так само. Статевий відбір визначається успіхом деяких особин перед іншими тієї самої статі в розмноженні виду, тоді як природний відбір залежить від успіху обох статей в усі часи відповідно до звичайних умов життя.

Те, що для Дарвіна з біологічної точки зору уявляється як відбір (головним чином статевий), із психологічного боку становить вибір. Сам природознавець у зв’язку з цим навіть указує на свободу вибору. Він формулює цю думку в чіткій послідовності натуралістичного міркування: “Той, хто визнає принцип статевого відбору, має дійти цікавого висновку: нервова система не тільки керує більшістю функцій тіла, а й справляє опосередкований вплив на прогресивний розвиток різних тілесних структур і деяких розумових якостей. Сміливість, войовничість, наполегливість, сила й величина тіла, зброя різного роду, голосові органи, як і музичні інструменти, яскраві забарвлення і додатки, що прикрашають, – усе це було набуто тією або тією статтю опосередковано, завдяки свободі вибору, під впливом любові та ревнощів, унаслідок уміння цінувати прекрасне у звуках, кольорах або формі”.

Психічне осмислюється як механізм і наслідок статевого вибору. Цей вибір – діяльне активне начало, яке формує в людині також зовнішній вигляд і внутрішні якості. Дарвін іще ближче підходить до психологічної проблеми вибору, а не добору в плані біологічному, коли розкриває походження моральних почуттів: “Людина, як і будь-яка інша тварина, без сумніву, піднялася до свого сучасного високого рівня шляхом боротьби за існування, що пояснюється її швидким розмноженням, і якщо їй приречено рухатися ще далі вперед, то можна побоюватися, що їй доведеться залишатися під впливом жорстокої боротьби. Інакше людина швидко впаде в бездіяльність, і найобдарованіші люди не матимуть більшого успіху в битві за життя, ніж менш обдаровані. Звідси природна швидкість, з якою людина розмножується, незважа­ючи на те, що ця швидкість призводить до більшого й очевидного зла, але вона не повинна зменшуватися за будь-яких умов. Має існувати вільне змагання для всіх людей, і за­кон, і звичаї не повинні заважати найздібнішим мати вирішальний успіх і вирощувати найбільшу кількість нащадків. Однак, хоч би якою важливою була і продовжує бути боротьба за існування, у питаннях, що стосуються вищих сторін людської природи, ми знаходимо й інші фактори, ще важливіші. Насправді, моральні якості розвиваються безпосередньо або опосередковано значно більше під впливом звички, мислительних здібностей, освіти, релігії тощо, ніж шляхом природного відбору. І все ж цьому останньому факторові можна з упевненістю приписати походження суспільних інстинктів, що послугували основою розвитку морального почуття”.

Дарвін уважав, що його головний висновок про походження людини буде, на жаль, неприємним для багатьох. Людина походить опосередковано від якоїсь низькоорганізованої форми тварин, а безпосередньо – від дикунів.

Переконливі докази походження людини від нижче організо­ваних істот Дарвін віднаходить також у сфері вираження емоцій, чому присвячує дослідження “Вираження емоцій у людини і тварин” (1872). У цій праці він розкриває біолого-фізіологічний механізм виразних рухів, пов’язаний із внутрішнім емоційним станом, підходить до розкриття їхньої комунікативної ролі. Дарвін зазначає, що здатність членів племені спілкуватися між собою з допомогою мови відігравала першорядну роль у розвиткові людини, а виразні рухи обличчя й тіла надавали велику допомогу мові. Певним чином набуті, ці виразні рухи можуть застосовуватися свідомо та довільно як засіб спілкування. У цьому разі поведінка має індивідуалізований характер.

З метою спілкування людина свідомо й довільно демонструє емоційні стани мімікою та пантомімікою. Довільність і недовільність – якості, що взаємно переходять одна в одну. Вчений дедалі більше фіксує актуальну довільність на статевому відборі та побудові виразних рухів. І тут він не випускає можливості підкреслити негативні риси людської природи, адже це сприяє доведенню спорідненості людини і тварини; нерідко симпатії віддаються тваринам. “Ми не знаємо, яким чином собаки вперше навчилися гавкати, що їм слугує для вираження емоцій і бажань; знаменно, що вміння гавкати, набуте собаками після приручення і залежно від породи собак, передається спадково різною мірою; чи не буде дозволено припустити, що у набутті гавкання певну роль відіграло наслідування, адже собаки тривалий час жили у тісній спільності з такою балакучою істотою, як людина?”.

У цілому виразні рухи – аргумент на користь еволюційної ідеї. Дарвін усюди намагається докладно показати, що всі головні тілесні вияви емоцій, властиві людині, однакові в усьому світі. Вчений вважає цей факт іще одним переконливим доказом на користь ідеї про походження різних рас людей від однієї групи предків, чия будова тіла, а значною мірою і психічний склад були майже повністю людськими ще до того періоду, коли раси відокремилися одна від одної.

До змісту

© Махній М. М. Історія психології: навчальний посібник. - Київ: Видавничий дім “Слово”, 2016.