1.1. Людина як мікрокосмос: буття, відкрите Світові

Гарною ілюстрацією особливостей первісного світогляду є міф про яйце як початкову форму світотворення, що існує майже в усіх народів планети. Яйце – символ зародження, знак життя, воскресіння. Також – символ сонця. Майже в усіх куточках планети яйце вважалося джерелом життя й початку світу. У міфах різних народів зі світового яйця виникає всесвіт, або якась світотворча сила, втілена в божество, або міфічні першопредки. А з верхньої та нижньої половин яйця постають небо і земля.

Космос (світовий порядок), оспіваний легендарним давньогрецьким поетом Гомером (VIII ст. до н. е.), має форму яйця, трохи сплюснутого на полюсах і розділеного площиною землі на дві півкулі: верхню – небо, що межує з Олімпом, де живуть боги, й нижню – тартар, де скніють повалені олімпійцями старші боги-титани, на чолі з Кроносом.

Один із варіантів космічного яйця бачимо в образі тибетського Дунгі Гонгма – джерела виникнення всесвіту, першолюдини, культурного героя та божества. За версією міфу з місцевості Парі, від сирості й вітру виникли п’ять яєць: темно-червоне із сардоніксу, червоне з міді, блакитне з бірюзи, жовте із золота, біле зі срібла. Із цих п’яти яєць постали п’ять елементів: вітер, вогонь, земля, вода, повітря. А із суті цих елементів постало одне велике яйце. Із його зовнішньої шкаралупи з’явилися божества – білі скелі, із внутрішніх вод – “біле первородне озеро”, яке оточувало жовток. Із жовтка вийшло вісімнадцять яєць, із яких з’явилося яйце, що породило першолюдину.

Індуїсти вважають творцем світу Брахму. Він у золотому яйці, у вигляді золотого зародка, плавав упродовж року посеред первісного океану. Силою думки творець розсунув яйце на дві половинки, з однієї створив землю, з іншої – небо. Між ними виник повітряний простір. Таким чином всесвіт був відділений від первісного океану – безкінечності. Згодом з’явилися п’ять елементів: вода, вогонь, земля, повітря, вітер. А вже потім – божества й люди.

У міфології давнього Єгипту мотив космічного яйця також вельми поширений і має кілька варіантів. У одному з них орлиноголовий бог Клеф приніс із неба яйце, що містило в собі вогонь. Бог Осіріс розмістив у ньому дванадцять білих і дванадцять чорних пірамід. В іншому варіанті “батько усіх начал” – бог Пта створив “яйце Сонця і Місяця”.

Згідно з ассиро-вавилонською легендою світ висидів голуб із гігантського яйця, яке колись хтось залишив у річці Євфрат.

У релігійно-космогонічній системі іранців також існує міф про космічне яйце. Початковий акт творення тут розпочинається з надлуплення яйця биком Адудою, який є старішим, ніж Всесвіт, тобто постає майже його первинною формою.

А в знаменитому міфі давньофінської Калевали світ походить із семи яєць, що знесла качка, яку верховне божество послало на воду. При цьому, подібно до інших міфів, світ у свідомості творців Калевали виникає не шляхом поступового оживлення матерії, яка міститься в яйці, а внаслідок того, що космічне яйце розбили. Божественна Діва Ілтамар Калевали не витримала спеки, що виходила з яйця, і випадково його розбила.

Фольклор слов’янських народів теж переповнений легендами про космічне яйце, що здатне вміщати в собі цілі Царства. Одна із них розповідає, що Бог послав на висушену землю півня, який і зніс яйце. Воно розбилося, з нього витекло сім річок, які й запліднили землю.

Із наведених прикладів стає очевидним, що космічне яйце є втіленням Сонця і його найголовніших функцій. А різні варіанти зародження життя (здебільшого через розбиття яйця) символізують різні форми весняного сонцетворення, тобто тієї реальної події, осмислення якої привело до виникнення фантастичних космогонічних побудов різного ґатунку.

Як єдино можливий універсальний засіб духовного освоєння світу міфологія поєднувала в собі не лише реалістичні знання, художні образи, соціальні норми і зразки поведінки, а й певну систему вірувань та пов’язані з ними ритуали. Сучасні дані археології й етнографії дають змогу стверджувати, що найпростіші форми вірувань виникають із появою Homo sapiens приблизно 40-45 тис. років тому.

Для міфорелігійної людини архаїчних суспільств Світ існує, бо він був створений богами, а боги являються людям через космічне життя. Тому, починаючи з певної стадії культури, людина розуміється як мікрокосмос. Вона є частиною творіння богів; іншими словами, вона віднаходить у собі “святість”, яку пізнає в Космосі. Звідси випливає, що її життя прирівнюється до космічного; космічне життя – це витвір богів, отже, воно стає взірцем людського існування.

Завдяки відкритості Світові, людина здатна пізнати себе, пізнаючи Світ. Для людини архаїчних суспільств життя проживається у подвійному плані: воно протікає в людському бутті і водночас бере участь у позалюдському існуванні Космосу чи богів.

Стародавні міфології наділяють перших істот лякаючим зовнішнім виглядом, анатомічною і фізіологічною надлишковістю. Типовий приклад – першолюдина давньоіндійських переказів Пуруша. Він тисячоголовий, тисячоокий, тисячоногий, покриває усю землю. Коли хаос приборкується, то першотіло розбирається як будівельний матеріал. Із розуму Пуруши з’являється місяць, із ока – сонце, із рота – вогонь, із дихання виник вітер, із пупа – повітря, голова утворила собою небо, вуха перетворилися в частини світу, а ноги стали землею. Подібні уявлення про всесвіт у певній мірі відображають спроби міфологічної свідомості поєднати розрізнені і часом полярні якості та характеристики космосу, наочно уявивши його у вигляді величезного антропоморфного персонажа. Аналогічні уявлення відображені у давніх китайських, єгипетських, грецьких, скандинавських джерелах. Недарма в науковій літературі неодноразово висловлювалася думка про їхню генетичну спорідненість.

Багато прикладів із різних цивілізацій і різних епох свідчать про універсальність символу Космічної Людини. У західній цивілізації Космічна Людина ототожнювалася, головним чином, з Христом, на сході – з Кришною або Буддою. В Старому Завіті цей же образ постає в якості Сина людського, а пізніше, в єврейській кабалі він названий Адамом Кадмоном. Уявлення про співвідношення людського тіла (мікрокосму) і всесвіту (макрокосму) складають одну із фундаментальних ідей міфологічної свідомості.

Однією з ключових ідей у розумінні “макро” і “мікро” космосів була ідея кругообігу. Життя людини, її народження і смерть так само, як і існування будь-якого окремого природного явища й природи в цілому, уявлялися як нескінченний процес народження і смерті, виникнення і зникнення у розумінні перекомбінації елементів, що утворюють їх.

 До змісту

© Махній М. М. Історія психології: навчальний посібник. - Київ: Видавничий дім “Слово”, 2016.