1.2. Анімізм: первісна психологічна теорія

Свідомість первісної людини спромоглася на розподіл довколишнього світу на тіло (всі предмети, що реально існують) та душу (те, що спричинює зміни як у світі, так і в самій людині). На цій підставі виникає фетишизм (від португ. fetico – зачарована річ, амулет) – культ неживих предметів – фетишів, які наділяються надприродними властивостями. Людина обожнює їх, пов’язує з ними можливість задоволення своїх бажань. Так поступово формується анімізм (від лат. anima, animus – душа, дух) – світогляд первісної людини. Це такий рівень розуміння природи, де душа визнається існуючою у всіх природних тілах, явищах та визначає їхні безперервні перетворення.

Англійський культуролог Едвард Бернетт Тайлор (1832-1917) одним із перших дослідив прояви анімізму в первісних суспільствах і назвав його “мінімумом релігії”. Якщо вірити антропологам, цивілізоване суспільство є ланкою ланцюга еволюції: воно має тісний зв’язок із минулим; і цей зв’язок виявляється в пережитках, що повсюдно зустрічаються в сучасній культурі. Е. Тайлор у своїх поглядах відштовхується від дарвінівської теорії еволюції, яку вважає основним принципом свого методу. Згідно з Тайлором, релікти давніх цивілізацій приховують у собі коди для розв’язування загадок сучасного та прогнозування майбутнього людини. Це положення отримало назву “теорії пережитків” і стало одним із найвідоміших положень дослідника. Отже, за його теорією, у свідомості сучасної людини існують певні пережитки, які для давньої людини були живим словом. До таких рудиментарних залишків було віднесено і міф.

У своїй базовій праці “Первісна культура” (1871) Е. Тайлор твердить про “дитинство людства”, що припадає на час існування племен первісного суспільства. На думку вченого, об’єктом дослідження має бути міфологія дикунів (її слід взяти за основу) порівняно з міфологією цивілізованого людства з урахуванням мистецького вдосконалення щодо останньої. Міф слід досліджувати в тісному зв’язку з розвитком культури, складовою якої він є. Для досягнення плідних результатів він пропонує об’єднати зусилля етнографії та порівняльної міфології.

Називаючи первісні часи “дитинством людства”, дослідник має на увазі подібність розумового розвитку дитини і дикуна. Обмеженість досвіду пізнання світу, наївність інтерпретації цього досвіду і недостатність суспільного впливу – ось ті риси, що їх зближують. Найпростіші форми поведінки спричинені нерозвинутістю менталітету як первісної людини, так і “цивілізованої” дитини, можуть виражатись, наприклад, у схильності “бити” неживий предмет, що спричинив страждання. Дикун у Бразилії б’є камінь, об який спіткнувся, або стрілу, яка вразила його.

Найбільш важливим імпульсом у розвитку давньої міфології, як гадає Тайлор, є вчення примітивної філософії давніх, що розглядає взаємодію особистого життя з природою і своєрідний стан людського розуму, який спостерігається в міфологічну епоху. Враховуючи “негнучкість впорядковано-прозаїчного мислення” давнього міфотворця і його “дику, легко змінювану поезію і легенду”, дуже легко дійти висновку, що все, що він бачив, давало безмежне поле для фантазії. Для Тайлора міфологія – це первісна філософія світу, не відокремлена, однак, від поезії. Особливість світобачення і міркування доісторичної людини крізь призму первісної поетичної уяви і спричинили утворення тих незрозуміло-дивних для сучасної людини, подекуди навіть ірраціональних міфів. Обов’язковою умовою виникнення міфології є наявність у свідомості людини так званого творчого начала.

Створення міфів дослідник відносить тільки до ранньої стадії людського існування – первісної. За інших часів міф лише видозмінювався, доповнювався, обростав новими деталями, характерними відповідно для більш цивілізованих епох.

Первісна людина відчуває жах і безпорадність перед силами природи. Тому одухотворення природи робить її більш близькою, більш зрозумілою. Первісна людина безсила, але вже не така безпомічна. Вона просить, благає, навіть залякує духів і демонів, вдається до магічних дій. Суть магії полягає в наївній вірі первісних людей у можливість із допомогою певних обрядів, церемоній, словесних формул-заклинань, замов, примов тощо впливати на навколишню дійсність.

Саме слово “магія” іранського походження і за змістом відповідає нашим словам “чаклунство”, “чарівництво”. Через незнання справжніх законів природи і невміння користуватися ними первісні люди намагалися досягти бажаної мети шляхом використання уявлюваної “магічної сили”. Залежно від призначення магічних процедур розрізнюють такі види магії: чорну магію – її мета завдати шкоди комусь, білу магію – її мета допомогти комусь, любовну магію – її мета привернути або відвернути кохання, лікувальну магію – “шаманське” лікування хвороб, господарську магію – забезпечення врожаю або успіхів у полюванні і, нарешті, словесну (вербальну) магію.

Магія покликана примусити явища природи служити людині, захистити її від ворогів, надати їй сили для перемоги над ворогом. Мотивами, що спонукають до магічних дій, є бажання людини. З часом психічний акцент переноситься з мотивів магічних дій на їх засоби й на самі дії.

З. Фройд вважав анімізм першою світоглядною теорією людства. Адже немає жодного народу, у якого б не було уявлень про духів. “Спосіб, у який анімістична душа криється за проявами особистості, нагадує несвідоме” – відзначав психоаналітик. Він також проводить паралель між первісною людиною та дитиною. “Обом притаманна велика довіра до сили думок, обоє, не маючи реальних засобів для їх здійснення, звертаються до ілюзорно-оманливих засобів задоволення бажань”. Резюмуючи свої думки, Фройд відзначає: “Принцип, що панує в магії, у техніці анімістичного образу думки, полягає в усемогутності думок”. Прослідковуючи розвиток “всемогутності думок” в історії, психоаналітик відмічає, що коли на анімістичній стадії людина сама собі приписує їх неперевершену силу, то на релігійній стадії такою прерогативою вона наділяє богів, але все ж залишає за собою можливість впливати на богів різними засобами. У науковому світогляді людина визнає свою слабкість, підкоряється всім природним необхідностям. Всемогутність думки в магії збережена, тоді як в анімізмі частина цієї могутності вже передається духам. Але згодом і магічні дії мають силу лише в тому разі, коли в цьому дійстві бере участь віра.

До змісту

© Махній М. М. Історія психології: навчальний посібник. - Київ: Видавничий дім “Слово”, 2016.