1.7. Шаманізм: культура архаїчної психотерапії

Одним із способів самоусвідомлення первісною людиною себе як істоти, яка здатна входити в безпосередній контакт з вищими духовними силами світу, були різноманітні містичні практики. Своєрідне місце серед них посідає шаманізм. Світогляд, серцевину якого складає вірування в духів, уособлює дуже специфічний, замкнений на себе, духовний світ, багато в чому відмінний від того типу світогляду, в якому основною сакральною особою виступають Бог чи боги. Це світ зі своїми особливими персоніфікаціями, міфологією, космологією й космогонією, своєрідними формами самосвідомості (віра, совість, страх та ін.) та специфічними уявленнями про місце людини в світі, про її взаємини з духовними істотами й силами. Шаманство є чи не найпершою технікою, котра переймається експериментами з психікою.

Етимологічно термін “шаман” походить від поняття “знання” в індоєвропейських мовах: шаман – “той, що знає”. Антропологи підкреслюють, що шаман означає “володар духів”, релігіознавці пов’язують шаманізм з ідеєю надприродного, з анімізмом і тотемізмом. В духовно-світоглядному сенсі під шаманізмом слід розуміти особливу форму духовних практик, побудовану на досвіді здійснюваного шаманом (шляхом “польотів у інші світи”, “вселення духів у себе” тощо) безпосереднього спілкування з вищими духовними силами.

Шаманство – це система знань, вірувань, світоглядних установок, що сформувались у свідомості членів соціуму під впливом шаманських практик (розповідей шамана про свої “подорожі”, шаманських обрядів тощо). Ці знання скристалізовувалися в культурі спільноти: в обрядах, казках, оповідках, табу, забобонах, дитячих іграх і т. ін.

Якщо в тотемістичному світогляді людина усвідомлює себе через рід як потомок міфічного предка, а світ і культуру – як продукт діяльності цього ж таки родового предка, котрий створив їх у якості простору і життєвого матеріалу для свого роду, то в світогляді шаманізму суть проблеми полягає в іншому. Фізичний і культурний світ (точніше частину цих світів) згідно з шаманістськими уявленнями створили боги й духи не тільки своєю волею і своїми діями, але й у співдії з першими людьми, якими були шамани. А це вже означає, що в системі шаманізму культура усвідомлюється не просто як вислід діяльності надлюдських істот, а як процес безпосередньої взаємодії самої людини з вищими світовими силами, при цьому дії шамана як першолюдини часто носять активний спонукальний навіть щодо духів характер.

Значення цієї обставини для становлення культури, для історичного становлення особистості переоцінити важко. Окрім того, хоч базовою соціальною структурою в шаманізмі теж виступає рід, все ж шаманізм вже здійснює історично перші важливі зусилля на шляху усвідомлення людиною себе як істоти надродової: в спілкуванні з духами шаман постає щонайперш як представник і виразник людських потреб і намірів. І посвячення в шамани розцінюється сучасниками як появу в світі ще однієї людини з особливою сутністю, особливим статусом і особливою відповідальністю.

В одному з якутських міфів про походження шаманів розповідається, наприклад, що душу людини, яка має стати шаманом, духи відносять до підземного світу, де її виховують 1-3 роки (залежно від цього терміну освіти міра кваліфікованості майбутнього шамана буде різною).

Поки душа перебуває у духів, сама людина втрачає глузд і позасвідомо щось виспівує, мова її втрачає логічність та послідовність і т.п. Після закінчення терміну духи відрізають від тіла голову й становлять її на верхню поличку, а тіло розрізають на дрібні шматочки й ділять між усіма душами звичайних людей, які спричиняють хвороби. Якщо хоч якійсь не вистачить, то хворобу, причиною якої є ця душа, майбутній шаман вилікувати не зможе. Поки відбувається ця процедура, сама людина дуже тяжко хворіє. Після її закінчення на кості накладають нове м’ясо, при­кладають до тіла стару голову, яка все бачила. Фактично на цьому й закінчується процес підготовки й народження нового шамана.

Звичайний ритуал дії шамана – це так зване камлання (від алтайського “кам” – шаман) – несамовитий танець зі співом, ударами в бубон, грохотанням залізних підвісок і т.ін. Камлання розглядається як спосіб спілкування з духами, що досягається двома шляхами: або духи вселяються в тіло шамана (чи в його бубон), або, навпаки, душа шамана вирушає в подорож у царство духів. У дійсності зміст камлання полягає в гіпнозі свого оточення і в самогіпнозі, завдяки якому шаман не тільки змушує глядачів вірити у свої надприродні здібності, але, звичайно, вірить у них і сам, переживаючи під час камлання галюцинації. На думку цілого ряду спостерігачів, шаманське камлання дуже нагадує істеричний припадок.

Проте насправді, шаман повинен уміти контролювати свої психічні процеси, досконало володіти методами входження в стан екстазу, мати навички підтримки й регулювання цього стану протягом того часу, який потрібен для камлання, враховуючи при цьому його мету й аудиторію. Деякі сучасні дослідники вбачають в шаманах попередників психоаналітиків, а шаманство трактують як стародавню форму психотерапії.

Порівняння шамана із психотерапевтом за методами впливу і способами лікування – це лише одна з можливих паралелей. Але є й інша. Так, враховуючи властивий шаману художній тип мислення, а також особливості процесу камлання (тут обов’язково співіснують два плани: практичний, реальний та умовний), шамана часто порівнюють з актором, митцем у широкому розумінні цього слова. Паралель камлання – “театральна дія” нерідко проводиться дослідниками, але справа не тільки в тому, що цей акт нагадує театральну виставу за своїм змістом і функціями, а й у тому, що у шамана-виконавця і актора однакова психологічна основа творчої діяльності – здатність мислити чуттєвими образами й звертатися до запасів попередніх переживань і вражень.

Отже, шаманське камлання нерідко трактується як своєрідне театра­лізоване дійство, в якому в символічній драматизованій формі проявляються проблеми й ситуації, актуальні для всіх його учасників. Його часто порівнюють із сучасною груповою психотерапією, опи­суючи поступове наростання емоційного напруження, стан колективної розрядки й почуття задоволеності, які відчуває кожний учасник після закінчення дійства.

Найважливішою відмітною рисою шаманізму є екстаз та пов’язаний з ним “вихід” душі з тіла шамана під час камлання, “подорож” душі в інші світи. У системі шаманізму людина може (за певних обставин і після низки посвячень-перетворень) набути статусу істоти, здатної до прямої взаємодії з вищими духовними істотами й достойної такої взаємодії. Та, зрештою, й самі “подорожі” шамана, як свідчать новітні дослідження, не є єдиним засобом спілкування його зі світом духів і богів. Якщо в деяких сибірських народів шаман лікує, наприклад, хворобу ніг людини (себто у випадку, коли душа хворого “не викрадена духами”), то він не подорожує в інший світ. Натомість він скликає своїх духів-помічників, вселяє їх у себе або в тіло хворого з метою вигнати звідти духа хвороби. Отже, з духами і в цьому випадку шаман все ж спілкується, при цьому контакт відбувається знову-таки безпосередньо. Шаман вислуховує аргументи духа, домовляється з ним, шантажує його, вступає з ним у поєдинок та ін.

Особливу роль у діяльності шамана відіграє методика магічного трансу. Традиційно цей психічний стан розуміли як форму одержимості демоном, що підкорив шамана своїй волі. Транс – це засіб “мандрів душі” шамана у потойбічному світі.  Шаман здатний до екстрасенсорного сприйняття, його здібності розвинуті до незвичайних меж.

Антропологи, які спостерігали камлання, ясно бачили, що, не дивлячись на високі стрибки і швидкі рухи, шаман нікуди не зникав, а весь час залишався в реальному просторі, вигукуючи нечленороздільні слова з піною на губах і закритими очима. Образи і переживання,  які відчуває шаман під час камлання, реальні в тому сенсі, що вони виникають як образ і відчуття його психіки,  під впливом викликаних в ньому змін.

Вражаюча стабільність деяких  “спонтанно”  виникаючих образів може бути пояснена особливими умовами функціонування мозку при зміні режиму його роботи. Поряд з іншими характеристиками стан зміненої свідомості має певні мовні особливості і впливає на різні функції організму,  в тому числі на чуттєвість органів і тканин.  А тому шамани проявляють підвищену витривалість і чинять опір несприятливим впливам зовнішнього середовища. Але перш ніж продемонструють всі ці якості, вони повинні спочатку увійти в трансовий стан.

З метою перебудови роботи свідомості шамани використовували галюциногенні засоби,  а також бубон,  колотушку,  металічні підвіски та інші інструменти з метою створення сильного шуму.  Згідно з даними фізіології вищої нервової діяльності, різкі ритмічні звуки здатні викликати процес гальмування в корі півкуль головного мозку,  які відповідають за виконання вищих психічних функцій людини,  в результаті виникає стан близький гіпнотичному,  тобто той самий бажаний,  змінений стан свідомості або транс.

Шаманське камлання, як правило, відбувається з настанням темряви, при цьому камлає шаман із закритими очима. Така обставина дозволяє обмежити вплив зовнішніх подразників і максимально зосередитись на самому дійстві. М’язове напруження,  яке розвивається в танці,  відіграє значну роль в зміні рівня активності центральної нервової системи. Але, як було установлено уже Іваном Павловим,  робота мозку базується за певним принципом,  згідно з яким подразнення на одній його ділянці супроводжується гальмуванням на інших, у результаті чого блокується дія інших подразників. А тому у шамана, перш за все,  активізується діяльність енергетичного блоку мозку,  в який входить ретикулярна формація і окремі відділи гіпоталамусу. Цей же блок контролює також і хімічний обмін в організмі.  У свою чергу звуковий супровід сеансу викликає збудження скроневих відділів мозку.  Ці сильні подразники мають зворотній вплив на інші частини мозку і,  перш за все,  кору півкуль блоку програмування,  регуляції і контролю.  Одночасно відбувається зміна режиму роботи блоку програмування,  регуляції і контролю та зміна режимів роботи блоку прийому, переробки і збереження інформації.

У результаті шаман все більше переключається на свої власні відчуття, переживання і свій досвід.  Тім’яна доля мозку –  центр шкіряних відчуттів,  відповідальних за сприйняття тіла, холоду і болю, будучи тісно пов’язаною з іншими відділами,  також змінює звичайний порядок роботи.  Тут приховуються секрети незвичайної витривалості,  які демонструють камлаючі шамани. Усі ці процеси відбуваються на фоні посилення рухової активності і емоційного збудження.

У результаті подальшого заглиблення автокомунікації шаман отримує здатність стимулювати своїм емоційним збудженням появу певних образів, які завдяки своїй чіткій візуалізації здаються йому явищами особливого світу. Такі образи,  за свідченнями шаманів,  є сюрреалістичними,  що і дозволяє ідентифікувати їх з духами. Таким чином, мова йде не просто про здатність впливати на спеціальні ділянки,  які відповідають за неперервну фіксацію подій, і відтворювати з них накопичену візуальну інформацію. Те, що постає перед внутрішнім зором шамана,  який увійшов у перетворений стан свідомості, є уже перероблена особливим чином інформація.

У межах діяльності шамана знаходиться й те, що одержало назву паранормальних феноменів. Нерідко шаман – екстрасенс, який претендує не лише на своєрідний спосіб бачення світу, а й на здібність робитися невидимим, літати, досхочу змінювати свою зовнішність та фізичні параметри, існувати одночасно в двох місцях тощо. Всі ці здібності шамана забезпечують йому високий авторитет, що дає можливість одночасно об’єднати владу шамана й вождя.

Екстрасенсорні здібності для шамана – найнеодмінніша умова його функціювання, безпосереднього спілкування з сакральним. А такого роду взаємини потребують не лише певних здібностей і сил, але й особливої світоглядної установки. Ця установка мусить увібрати в себе: по-перше, визнання душі як автономного щодо тіла начала в людині; а, по-друге, шаманістичний світогляд покладає розуміння людиною себе як істоти рівної, а то й сильнішої за багатьох духів чи навіть божеств.

На відміну від духівництва в розвинутих суспільствах, шамани спиралися не на священний авторитет своєї посади, а винятково на свої особисті якості. Шлях шамана вимагав особливої мужності й особливих знань,  надзвичайної нервової напруги, а іноді був пов’язаний з ризиком для життя. Шаман не грав у  “обранця духів”,  він знаходився під постійним і пильним поглядом членів свого родового колективу – жив зі своєю обраністю,  дійсно бачив у своїх дивацтвах вкрай необхідний для “професійної” діяльності “дар з неба”.

Діяльність шамана зовсім не обмежувалась функцією відтворення вже існуючих продуктів духовного розвитку. Ще більшою мірою шамани продукували принципово нові космогонічні, космологічні, світоглядні уявлення: творили нові міфи про походження світу, першолюдини, флори і фауни, перших шаманів, міфи про походження хвороб і т. ін. Так творилась шаманістська міфологія, яка принципово відрізнялась від попередніх тотемістських міфів, адже головною особою тут виступає вже не бог, не дух, а жива (хоч і перероджена) людина – шаман, яка діє не за велінням вищої духовної сили, а часто всупереч їй, відвойовуючи в неї душу хворого співплемінника чи намагаючись нейтралізувати шкідливі для соціальної групи дії цієї сили. Шаман сміливо йде на бій з духами, відстоюючи інтереси роду чи племені. До того ж шаман постає в свідомості його сучасників як істота, яка народжена двічі – один раз природним чином, вдруге – будучи породженим духами, а отже – як втілений симбіоз тілесного й духовного начал, де духовне має безперечний пріоритет перед тілесним, бо головне в діяннях шамана – прориви в сферу трансцендентного – здійснюються його душею.

Отже, уявлення про автономність душі стосовно тіла як один з вихідних принципів виникнення й розвитку духовної культури людства величезною мірою – продукт шаманізму, а шаман – перша в історії культури істота, яка практикувала свідоме “відділення” своєї душі від тіла, “подорожі” цієї душі в інші світи, тобто прориви людини в сферу трансцендентного. Таким чином, саме в шаманізмі чи не вперше в історії суспільної самосвідомості людина онтологічно постає не іграшкою, не піщинкою в руках всевладних небесних сил, а істотою, наділеною власною волею, власною могуттю й активністю.

Сучасній науці достовірно невідомі ані механізми шаманського трансу,  ані ті стани свідомості,  в які занурювався шаман.  З упевненістю можна говорити тільки про те, що таке занурення відбувалося в результаті поєднання зовнішніх впливів із самонавіюванням.  Попереднє очищення організму й одягання в ритуальний одяг вже самі по собі створювали особливий настрій. Настрій цей підтримувався навмисним вибором шаманом темного часу доби і затемненого місця для здійснення ритуальних обрядів,  а також активною підтримкою учасників або простих глядачів шаманських церемоній.

Шаманізм цікавий у першу чергу як зародок духівництва: по-перше,  тому,  що шамани присвячували своє життя виконанню релігійних обрядів і за рахунок цього “найбільш сильні” з них здобували собі засоби до існування; по-друге, тому, що вони виділялись із середовища одноплемінників, часто мали привілеї нарівні з вождями і старійшинами,  володіли особливими атрибутами свого статусу. І все ж таки шаманів не можна вважати служителями культу в точному значенні цього слова.  Адже вони не складали соціальної групи професійних служителів культу з чітким статусом,  можливим його спадкуванням,  завершеною системою внутрішньої ієрархії.  Велика частина шаманів працювала нарівні з усіма,  причому успіхи шамана на господарському поприщі завжди збільшували його професійний авторитет і навпаки. Нарешті,  майже всі шамани поєднували культову діяльність із пророцтвами, консультуванням з різних питань, магічною практикою, але головним чином з лікуванням.  Хоча для шамана це лікування виглядало як повернення душі тілу,  що вона з якоїсь причини залишила,  він охоче застосовував лікарські рослини й інші раціональні медичні засоби. 

Загалом можна сказати, що шаманізм являє собою суміш реальних знань та умінь, фантазії, некритичної віри, спонтанних реакцій, примітивних помилок, ілюзіоністського та гіпнотичного мистецтва й багато іншого. І немає нічого дивного, що шаманізм увійшов у більшість культур світу як один з фундаментальних елементів, що існує безліч зв’язків між ісламом, християнством, іудаїзмом, з однієї сторони, та індуїзмом, буддизмом і даосизмом – з іншої. Всі вони витікають з одного джерела –  шаманізму.

До змісту

© Махній М. М. Історія психології: навчальний посібник. - Київ: Видавничий дім “Слово”, 2016.