У розпливчатих магічних уявленнях та відповідних культах
поступово народжувались ідеї про всезагальну силу, що лежить в основі життя,
яка й сама є за своїм змістом цим життям. У стародавній Греції цю силу назвали
Еросом. Він з’явився ще задовго до богів і був єдиною основою впорядкування і
процвітання світу.
Ерот (з грец. – Любов космічна або активно діюча –
творча), Амур, Купідон (з лат. – Любов чуттєва, пристрасна) – одна з чотирьох
космогонічних першооснов буття поряд з Хаосом, Геєю і Тартаром, втілення
творчих сил природи, крилатий бог кохання.
У первопочині, отже, був Хаос, а тільки потому
Широкогрудая Гайя, осідок усіх непорушний
Вічних богів, що сидять на вершині сніжного Олімпу.
Тартар заразом темнезний в безодні твердині земної,
Ерос теж, найвродливіший з богів, які смерті не знають,
Той, що солодкою втомою всім, і богам, і смертельним,
Ум обезсилює в грудях, ламає розумную волю.
Відповідно до вчення давньогрецького міфографа Ферекіда
(584-499 до н.е.), сам Зевс, створюючи світ, перетворився на Ерота. Він
найпрекрасніший серед безсмертних, своєю могутньою силою підкорював і
примирював дикі пориви протилежних начал природи, адже володів ключами ефіру,
неба, моря, землі й царства мертвих.
За міфографом Акусилаєм (V ст. до н.
е.), Ерот, Ефір (найвища оболонка всесвіту, з якої виникли сонце й зірки, тут
живуть боги) і Метіда (мудрість) – діти Ереба (вічний морок) і Ночі, які
походять від Хаоса. Парменід вважав Ерота одним із найдавніших істот, творінням
Афродіти. Класична поезія називає Ерота сином Зевса, Іриди і Зефіра, Афродіти
(найпоширеніша версія), Афродіти і Ареса, Афродіти і Гермеса, Артеміди і
Гермеса та інших богів.
У Платона Ерот – син Пороса (багатство) і Пенії (бідність), зачатий у
день народження Афродіти. Від матері він успадкував бездомність і непривабливість,
а від батька – жадобу влади, відвагу та нестримне прагнення до прекрасного. Орфіки
іменували його Протогоном (першонароджений), Фанетом (проявлений) і Фаетоном
(осяйний). Поступово Ерот молодшав, набуваючи рис золотокрилого – Хрисоптерос
(Аристофан), золотоволосого (Анакреонт), подібного до вітру (Сапфо) бога.
Елліністична поезія описує його пустотливим, хитромудрим,
подібно до Гермеса, й навіть жорстоким немовлям (плів інтриги проти власної матері),
що більше не належав до кола великих олімпійців. Так зі вселенської сили любові
народилася юна, свіжа сила любові чуттєвої, тілесної. Обидві ці сили живить
одна й та сама любов – всепереможне почуття (краси), що встановлює рівновагу у
світі.
Від шлюбу Афродіти й Ареса Ерот мав брата Антерота – бога
взаємного кохання, що росте й міцніє. Він з’явився на світ, коли Афродіта
зрозуміла, що Ерот зупинився у фізіологічному рості (у цьому контексті Ерот
втілює муки самотності, невзаємності кохання). Антерот карав тих, хто поспішно
відхиляв пропоновану любов. Часто Ерота і Антерота зображали окремою парою,
рідше – обабіч Афродіти, вони або боролися за володіння пальмовою гілкою, або
мирилися та обіймалися. Окрім Антерота, цей союз подарував Ероту братів Деймоса
(жах) і Фобоса (страх), а також сестру Гармонію.
Супутниками Ерота були грецький Поф (Потос), у римлян
Купідон – бог статевого бажання й пристрасті та Гімер (Гімерос), римський Амур
– бог туги за коханням. У Гомера Поф – пристрасть до близького об’єкта бажання,
а Гімер – до далекого. Їх часто зображали разом. Проте вже в період пізнього
еллінізму Ерота ототожнювали і з Купідоном, і з Амуром.
Щодо образу Ерота, то його найчастіше зображали крилатим
хлопчиком з луком і стрілами, якими він вражає серця закоханих. Звідси
традиційні його атрибути: лук, стріли і сагайдак, що символізують непереможну
силу любові. Цікаво, що своїми стрілами Ерот викликав почуття любові не лише
між чоловіком і жінкою, але й між чоловіками, що підкреслює його безособову
творчу силу. Еротичне почуття дорослого
чоловіка до незрілого юнака оцінювали як суспільно корисне і прекрасне,
оскільки воно гарантувало належне чоловіче виховання, взаємодопомогу та
непереможність пішої грецької армії. Також стріли Ерота мали подвійну дію:
золоті викликали в серці почуття любові, олов’яні – ненависть до коханого.
Ерос охопив всі природні і суспільні явища, став смислом
усього того, що здійснюється в природі. Наступав час, коли людська думка
змушена була пов’язати два вихідних поняття свого світогляду – Ерос і Душу (Психею).
На основі різних варіантів грецьких міфів драматичну історію про мандри людської душі,
що прагне поєднатися з коханням викладено у творі талановитого римського
філософа і письменника Апулея Люція
(бл. 125-180 н.е.) “Метаморфози, або золотий осел”. Основна фабула цього твору
– перетворення людини на осла й пов’язані з цим перипетії до повернення в
людську подобу. У канву “Метаморфоз” вплетено 12 новел і низку епізодів, що
безпосередньо не пов’язані з твором, а мають швидше розважальний характер.
З-поміж вставних новел виділяється своєю поетичністю та художньою довершеністю
образів міфологічна казка про Амура і
Психею — гімн союзу душі й почуттів.
Психея – чарівна дівчина, втілення людської душі, була
така вродлива, що викликала заздрощі самої Афродіти (Венери), яка наказала
Еросові розпалити в Психеї хтивість до найогиднішого чоловіка:
– Благаю тебе теплом материнської любові, приємними
ранами від стріл твоїх, солодкими опіками від твого смолоскипа, відомсти
нещадно за свою матір. Суворо покарай зухвалу кралю і зроби для мене,
одне-однісіньке, передусім ось що: хай ця дівчина запалає палким коханням до
найбіднішого чоловіка, позбавленого всілякої честі, маєтку і навіть самої
безпеки, до такого злидаря, якому рівного немає у світі.
Психея зачаровує людей своєю красою, але ніхто – ні
царського роду, ні простого не просить її руки. Всі сприймають її як майстерно
виконану статую. Батько Психеї звертається до мілетського оракула, і через
нього Аполлон повідомляє, що наречена матиме чоловіка “дикого і жорстокого”, жахливого
дракона, який облітає ефір, ранить усіх, спалює палким полум’ям. Цього дракона
бояться навіть боги, на самого Юпітера він навіює жах.
Психею ведуть до високої скелі, де вона мусить чекати на
свого чоловіка. І ось вночі її, полохливу, тріпотну, заплакану, ніжний подув
Зефіру переносить зі скелі у глибоку долину на лоно квітучого лугу. Психея
бачить нерукотворний палац. Здається, ніби великий Юпітер звелів побудувати
собі ці чудесні хороми для зустрічі з людьми.
Зваблена такою розкішшю цього місця, Психея підійшла
ближче і, трохи посмілівши, переступила поріг. Тим часом долітає до неї якийсь
безтілесний голос і каже:
– Чому, пані,
дивуєшся таким скарбам? Усе це – твоє. Увійди в спальню, відпочинь від утоми на
ложі, а якщо хочеш, то накажи приготувати купання. Ми, чиї голоси оце чуєш,
твої слуги; тільки-но причепуришся, чекатиме на тебе царська учта.
Коли закінчились розваги і сутінки стали сон навівати, Психея
пішла відпочити. Пізньої ночі до вух її долітає якийсь невиразний шурхіт. Зостаючись
на самоті і побоюючись за свою незайманість, вона дрижить від страху, тим паче,
що не знає, яка чекає її біда. А втім, з’явився незнайомець, зійшов на ложе її
і зробив Психею своєю жінкою, та, заки сонце зійшло, квапливо зник. Одразу ж
голоси, чекаючи на неї у спальні, виявляють турботу до молодої після втрати
невинності.
Отак воно повелось і надалі. І як це часто буває, Психея
поступово звикла до зміни в житті і знаходила в цьому насолоду, а звуки
невідомих голосів розважали Психею в її самотності. Тим часом батьки її
старілися в невідступній тузі й журбі, а чутка про цю подію розійшлась широко.
Старші її сестри, почувши все це, поспішно покинули, сумні й заплакані, свої
пенати і подались одна за одною до своїх батьків, щоб побачитись і поговорити з
ними.
Тієї ж ночі так почав розмову з Психеєю її чоловік – очима, щоправда, вона його не бачила,
зате чула й доторкалась до нього:
– Психеє, найсолодша і найдорожча дружино моя, жорстока
доля готує тобі страшенну небезпеку, якої, запевняю тебе, треба тобі
оберігатись якнайстаранніше. Твої сестри, наполохані вісткою про твою смерть, у
пошуках сліду твого скоро вийдуть на це урвище. Якщо випадково почуєш їхнє
голосіння, не відповідай їм і навіть не дивися туди, бо інакше завдаси мені
невимовного болю і сама лиха-біди наберешся.
Психея погодилася з чоловіком і дала обіцянку послухатись
його поради, але як тільки він зник до сходу сонця, вона весь день омивалась
слізьми і гірко нарікала, безперервно повторюючи, що тепер їй кінець; запроторена
в оцю розкішну в’язницю, позбавлена спілкування і можливості розмовляти з
людьми, вже не в стані допомогти сестрам, навіть побачити їх.
Наступного дня Психея проханням і навіть погрозами, що
інакше, напевно, помре, домоглася від чоловіка згоди сестер побачити, їхню тугу
втішити, з ними поговорити. Отак чоловік поступився проханням молодої жінки,
мало того, навіть дозволив подарувати їм все, що захоче вона, – золоті речі або
ще якісь дорогоцінності. Причому він неодноразово її попереджав, ба навіть
пригрожував, щоб вона ні в якому разі не піддавалася згубним нашіптуванням
сестер і не намагалась дізнатися, як він, її чоловік, виглядає, бо така
святотатська цікавість може скинути її з вершин щастя й позбавити його обіймів.
Сестри приходять у палац Психеї. Вона показує їм
незчисленні свої багатства. Заздрісні сестри хочуть позбавити Психею її
багатства, провокують її побачити свого чоловіка, розкрити його таємницю.
Тим часом Психею у нічних розмовах так попереджав її
незнайомий чоловік:
– Чи ти відчуваєш, на яку небезпеку наражаєш себе? Вже
здалеку Доля готується до наступу і, якщо не будеш сторожко берегти себе, то
скоро вона нападе на тебе зблизька. Ці підступні злюки з усіх сил готують тобі
згубу: вони, головне, прагнуть намовити тебе глянути мені в обличчя. Якщо ж ти
побачиш його, то, як я тебе вже не раз про це попереджав, тобі більше його не
бачити. Отож. якщо коли-небудь прийдуть ці дві відьми, сповнені лихих намірів,
– а прийдуть вони безперечно, – не вдавайся з ними в розмову або, якщо ти через
природжену простодушність і делікатність зробити цього не зумієш, то принаймні
не слухай ніяких балачок про свого чоловіка й не відповідай їм на запитання.
Знай, скоро наша сім’я збільшиться: оцей твій, що досі був дитячим, живіт
містить у собі наше малятко, якщо мовчатимеш, воно буде божественним, якщо зрадиш
таємницю – смертним.
Зраділа від такої вістки Психея: мов квітка, розцвіла в
надії на божественне потомство, в долоні заплескала, славою майбутнього свого
плоду запишалася. Нетерпляче лічить вона, як ідуть дні за днями, як минають місяці
за місяцями; недосвідчена, дивується вона незвичному тягареві і поступовому
збільшенню плодоносної утроби після нікчемного зачаття. А тим часом сестри знову
збираються навідатися до палацу, де живе Психея зі своїм таємничим чоловіком,
виношуючи у своєму серці нові плани злодійства. Вони з’являються до Психеї і
заявляють, що її чоловік не бог, а змій, як це пророкував оракул Аполлона, що
цей змій згодом з’їсть її разом з її плодом. Сестри радять Психеї позбутися
чоловіка-змія: щойно він засне, запалити лампу і зарізати його бритвою.
Тим часом Психея хвилюється в душевному сум’ятті, немов розбурхане море. І хоч вона твердо вирішила й
непохитно стояла на своєму, все-таки, простягаючи руку до злочину, ще
вагається, охоплена сумнівами, і від страхітливого вчинку відганяє її буря
суперечливих почуттів. То вона квапиться, то зволікає, то відчуває приплив
відваги, то жахається, то піддається зневірі, то гнівається і, нарешті, в
одному і тому ж тілі ненавидить звіра і любить чоловіка. Але коли вже запала
глибока ніч, вона метушливо поспіхом готує все до ганебного злочину. Тим часом
з’явився чоловік і, наситившись любощами, заснув міцним сном.
Тоді Психея, досі немічна тілом і духом, за допомогою
лютої долі своєї, почуває в собі силу, підносить світильник, стискає в руці
бритву й набирається такої відчайдушності, немовби стать у неї змінилася. Але
як тільки світло піднесеної вгору лампи розкрило таємницю подружнього ложа, вона
бачить найніжнішу і найпринаднішу потвору з потвор – самого Амура, прекрасного
бога, який спокійно собі спав.
При його вигляді навіть вогник лампи запалав яскравіше і
яскравіше заблищало лезо святотатської бритви. А Психеї, збентеженій таким видовиськом,
запаморочилося в голові, вона поблідла, як стіна і, тремтячи, впала на коліна,
рада встромити ніж на цей раз у свої власні груди. Так, може, і вчинила б, якби
зброя від страху перед таким злочином не вислизнула з нерозважливих рук і не
впала на землю.
З ненаситною цікавістю Психея, і без того допитлива,
розглядає з подивом чоловічу зброю й торкається до неї; виймає з сагайдака одну
стрілу й випадково ранить собі палець, так що краплинки червоної крові
виступили на поверхні шкіри. Ось так Психея, не знаючи про це, запалала
любовною жагою до бога кохання. Тим-то все сильніше й сильніше пломеніє її пристрасть
до Амура, вона нахилилась над ним і, жагучо дихаючи, поквапно почала засипати
його гарячими й тривалими поцілунками, водночас побоюючись, щоб він не прокинувся.
І тоді, як вона, сп’яніла від надмірного щастя й одурманена, хвилюється, лампа,
чи то через підлу зраду, чи то під впливом злобних ревнощів, чи то навіть сама
запрагнувши торкнутися і, так би мовити, поцілувати таке чарівне тіло, пролила
з краю ґнота краплю гарячої оливи на праве плече бога. Обпечений у такий
спосіб, бог схопився з місця і, побачивши, як ганебно Психея порушила клятву,
вихопившись із обіймів та поцілунків нещасної дружини, без жодного слова
відлетів геть.
А Психея, коли він піднімався, цупко схопила його обома
руками за праве стегно – жалюгідний привісок в його високому польоті! – і так
причеплена неслась за ним, як летюча супутниця у позахмарних просторах, поки,
нарешті, знесилена, не впала на землю. Закоханий бог не залишає її, коли вона
опинилась на землі, а злітає на найближчий кипарис і з його високого вершка, до
глибини душі схвильований, так промовляє до неї:
– Простодушна Психеє, що ж ти наробила. Мені моя мати
Венера наказувала вселити в тебе пристрасть до якнайнікчемнішого злидаря і
видати тебе заміж за найубогішого, а я, знехтувавши її веління, сам прилітав до
тебе, як коханець. Чинив, визнаю, нерозумно; я, неперевершений стрілець, сам
себе поранив своєю ж власною зброєю і зробив тебе своєю дружиною не для того,
щоб ти прийняла мене за потвору й захотіла ножем відрізати мені голову, яка
закоханими очима дивиться на тебе. Адже я не раз остерігав тебе від необачного
кроку й доброзичливо напоумляв. Твої ж знамениті дорадниці незабаром заплатять
мені за згубну науку, а тебе я покараю лише тим, що втечу від тебе.
Як
повернути втрачене щастя? Чи можливо людській душі після духовного падіння
знову досягти внутрішньої вершини? Усвідомлюючи всю глибину провини, позбавлена
високої мети, смислів і цінностей існування, Психея намагається покінчити життя
самогубством, але на березі ріки зустрічає сільського бога – Пана, який утішає Психею і радить їй молитвами заслужити
повернення втраченого чоловіка.
Психея
зважується на довгий і важкий шлях пошуків свого нареченого. Перш за все, вона змінює своє ставлення до сестер та
відплачує їм за підступність. Каже, ніби бог не хоче з нею більше бути у шлюбі
за те, що вона його обманула і навіть хотіла зарізати, а хоче мати подружжям її
сестру. Одна за другою поспішають сестри до скелі, кидаються вниз і розбиваються.
Тим часом Психея, обходячи багато країв, шукає свого
милого. Тоді як Амур з обпаленим плечем лежав у покоях своєї матері, у світі
пропала любов, стало грубо й дико, розпалися зв’язки сімейні, дружні, зникла
повага, з’явилась ганьба. Венера прагне помститися Психеї, що зв’язала свою
долю з її сином, а саму богиню краси ледве чи не затьмарила своєю красою.
Венера за допомогою Меркурія шукає Психею. Оголошено
винагороду тому, хто повідомить про місце її перебування. Венера дасть тому сім
поцілунків солодких і ще один “наймедвяніший з ласкавим язика приторком”. Усі
кинулись на розшуки Психеї. А вона сама приходить до Венери. Служниці богині
Турбота і Сум за наказом своєї пані піддають невістку тортурам. Сама Венера
знущається з неї і нарешті дає їй наказ відокремити зсипані до купи зернятка
пшениці, ячменю, проса, маку, гороху, сочевиці, бобів за короткий час і подати
цю роботу ій на схвалення.
Ідея розрізнення, відокремлення дрібних зерен різних
рослин є мотивом багатьох казок. Герой має довести свою здатність виконати таку
складну роботу, за що добивається прощення, нагороди тощо. Розрізнення зерен у
казках і в даній легенді є розрізненням психічними здатностями світових явищ,
розрізненням досить тонким, яке стає суттю свідомості. Це вміння класифікувати
різні стани і позиції ситуації, встановлювати їхні групування, серіації тощо.
Крихітні мурашки допомагають Психеї, і роботу виконано.
Венера дає невістці нове завдання, пов’язане зі смертельним ризиком – відшукати
золоте руно. Чарівна тростинка радить Психеї, як уникнути несамовитості
оскаженілих від спеки баранів, як знайти, не піддаючи небезпеці своє життя,
заплутане на вітах золоте руно. Психея виконує настанову і приносить його
Венері.
Третій наказ богині стосується вже вольових якостей
(другий був іспитом для емоцій). Венера хоче випробувати присутність духу у
Психеї і ставить перед нею завдання, уявлення про яке викликає в “душі” жах і
цілковиту безпорадність:
– Чи бачиш там вершину крутої гори, що підноситься над
найвищою скелею, де із похмурого джерела витікають темні води?.. Вони зрошують
стигійські болота і клекотні хвилі сповнюють собою. Звідси, із самого джерела
глибокого зачерпнувши льодової води, негайно принесеш її мені у цій склянці.
Психея прямує до вершини, але бачить, що води джерела
стережуть люті дракони з недріманними очима. Психея у розпачі, але тут
з’являється царствений птах Юпітера – хижий орел – і пропонує їй свою допомогу.
Обминаючи драконів, він набирає у склянку джерельну воду і віддає її Психеї, а
та швидко відносить її Венері.
Але на цьому випробування не завершуються. Венера
вимагає, щоб Психея спустилася в глибокий Тартар і, взявши у Прозерпіни скриньку
її краси (свою Венера трохи вичерпала у стражданнях через безпутного сина), принесла
зі світу померлих. Психея знов у розпачі. Побачивши високу вежу, вона спішить
до неї, аби, скинувшись звідти, знайти свою смерть. Тоді вежа промовляє до
Психеї: якщо дух її відділиться від тіла, вона зійде в Тартар, але назад не
буде вороття. І пояснює, як дістатися до царства Прозерпіни і повернутися
живою. Єдина умова, яку ставить вежа, – не відкривати скриньки, не заглядати в
неї.
Саме заборона пізнання інтригує Психею відкрити скриньку.
У ту ж мить підземний сон, що вирвався з-під кришки, оволодіває нею. Заціпенівши,
вона падає, лежить нерухомо, як мрець. Щоб вивести її з цього стану,
необхідне справжнє чудо, і воно приходить. Амур уже вилікувався і, не в змозі
більше витримати розлуки з коханою, вирушає до неї. Він торкається Психеї своєю
стрілою і примушує чародійний сон сховатися у скриньці. Психея поспішає з нею до Венери.
Тим часом Амур звертається по допомогу до свого батька і
викладає йому історію з Психеєю. Батько, хоч і скаржиться на сина за те, що той
змушував його втрачати боже обличчя через пристрасті перелюбства, перетворюватися
на змію, вогонь, звірів, птахів, домашню худобу, все ж прощає Амурові і обіцяє
виконати всі його бажання. За це він просить віддати йому в нагороду дівчину
неземної краси, яка десь перебуває в цей час.
Скликавши зібрання богів, Юпітер переказує їм таке:
– Вирішив я якось вуздою стримати буйні поривання його
квітучої молодості; досить з нього, що його щоденно порочать оповідками про перелюбства
і різного роду скверни. Слід знищити будь-який привід до цього і зв’язати
хлопчачу розпусту шлюбними вузами. Він вибрав дівчину і позбавив її невинності,
нехай же вона залишиться при ньому, нехай він нею володіє і в обіймах Психеї
насолоджується вічним коханням.
Звертаючись до Венери, каже:
– А ти, дочко, облиш усяку печаль і не бійся, що твій
знаменитий рід і стан постраждає від шлюбу зі смертною.
Юпітер наказує Меркурієві доставити Психею на небо. Подаючи
їй келих з амброзією, промовляє:
– Прийми, Психеє, стань безсмертною. Нехай ніколи Амур не
відлучається із твоїх обіймів і нехай буде ваш союз навіки віків.
Згідно з олімпійськими ритуалами Психею передано під
владу Амура. Пройшов час, і народилася у них донька, яку люди називають
Насолодою.
Із цього міфу зрозуміло, що людська душа мислилась як така,
що має природне, цілком земне походження, вирізняється красою, прагненням до високого,
небесного, божественного, а також спроможністю до кохання. Неземна краса Психеї
може викликати в інших заздрість, через що на неї чекають приниження, гоніння, обурення
навіть від самої Афродіти (Венери). Любов до найпрекраснішого бога Ерота (Амура)
накликає на неї тяжкі випробування. Слабкість Психеї виявляється у її недовірливості,
надмірній цікавості й піддатливості впливові оточення. Вона не завжди може відділити
правду від неправди, суттєве від другорядного, закоханість від справжнього кохання.
Але усвідомивши свої помилки, вона готова подолати будь-які перешкоди. І в цьому
Психея-душа знаходить розуміння і підтримку небесних сил. Урешті-решт стійкість
у боротьбі за своє щастя дозволяє їй повернути собі коханого, замиритися з Афродітою
і отримати від Зевса (Юпітера) безсмертя. Тобто в цілому ця міфологічна концепція
душі схоплює її природність, потенційну належність світам земному і божественному,
самодостатність, своєрідність, але водночас і внутрішню суперечливість, яка може
породжувати різного роду проблеми. Проте у Психеї достатньо внутрішніх сил, аби
протистояти всім негараздам і досягати гармонії з довкіллям і з самою собою.
Апулей розраховував на алегоричне тлумачення цієї новели
і розумів біди та радість Психеї як падіння та відродження людської душі.
Серйозне та смішне в новелі контрастно поєднане. Ненав’язливо, легко та жартівливо
повчає свого читача римський автор, який жив у II ст. н. е. Людство оцінило
його і поетична казка про Амура та Психею полонила поетів, художників,
скульпторів, які створили чимало чудових творів на цей античний сюжет.
У 500 р. римський теолог Фабій Фульгенцій (468-533) у своїй праці “Міфологія” подав
алегоричне тлумачення з християнської точки зору сюжету про кохання Психеї та
Ерота. Відтоді майже тисячоліття цей текст належав до сакральних сюжетів
християнської культури. Але в добу Відродження, коли були віднайдені
оригінальні рукописи Апулеєвого тексту, сюжет знову набув казкового, а то й
жартівливого звучання. Спроби серйозно прочитати текст зробили вже романтики.
Питання для обговорення та закріплення
матеріалу
· Чому уявлення про співвідношення людського тіла і всесвіту складають одну із фундаментальних
ідей міфологічної свідомості?
· В яких формах первісна людина уявляла душу?
· Як міфологічні уявлення про душу впливають на поведінку людей?
· Чим викликані міфологічні уявлення про наявність кількох душ в одній і
тій же людині?
· Чому З. Фройд назвав анімізм першою світоглядною теорією людства?
· Наведіть приклади народних уявлень
про місця локалізації душі.
· Що таке фетиші і чому їм приписується надприродна сила?
· Чому в тотемізмі вчені вбачають ключ до реконструкції первісної культури?
· Як ви розумієте явище метемпсихозу?
· Поясніть, як численні первісні табу закладають основи суспільної моралі?
· Чому В. Вундт називав табу неписаним законодавчим кодексом людства?
· Розкрийте етнокультурні відмінності фаталістичних уявлень.
· Назвіть найважливіші відмітні риси шаманізму.
· Чи можна вбачати в шаманах попередників психоаналітиків?
· Пригадайте літературні твори, де використовуються елементи сюжету казки про
Амура і Психею.
Використані джерела
Коржева А. Психея та Ерот в образотворенні античності/ А.
Коржева// Народознавчі зошити. Серія: Мистецтвознавча. – 2014. – № 6.
Кухаренко О. Елементи сексуальної культури в тотемічних
обрядах і тваринному культі/ О. Кухаренко// Культура України. – 2013. – Вип.
40.
Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении/ Л.
Леви-Брюль. – М.: Педагогика-Пресс,
1994. – 608 с.
Леві-Строс К. Первісне мислення/ К. Леві-Строс. – К.:
Український центр духовної культури, 2000. – 324 с.
Лосев А. Очерки античного символизма и мифологии/ А.
Лосев. – М.: Мысль, 1993. – 959 с.
Малиновский Б. Магия, наука и религия/ Б. Малиновский. –
М.: Рефл-бук, 1998. – 304 с.
Махній М. Історія психології: Психологічна думка
стародавнього світу/М. Махній, М. Скок. – Чернігів: ЧДПУ, 2001. – 100 с.
Махній М. Психея: між Еросом і Логосом/ М. Махній. –
Чернігів: Видавець Лозовий В., 2013. – 416 с.
Махній М. Homo sapiens psychologicus: історія
психологічної думки/М. Махній. – Чернігів: Видавець Лозовий В., 2014. – 312 с.
Рассоха І. Язичницькі релігії та міфи народів світу/ І.
Рассоха – Харків: Ранок, 2002. – 144 с.
Роменець В. Історія психології: Стародавній світ. Середні
віки. Відродження/ В. Роменець. – К.: Либідь, 2005. – 916 с.
Скок М. Історія психології від анімістичного світобачення
до наукової рефлексії/ М. Скок. – Чернігів: Видавець Лозовий В., 2010. – 256 с.
Тайлор Э. Первобытная культура. – М.: Политиздат, 1989. –
573 с.
Татенко В. Сучасна психологія про душу, дух, і звичайно, про психіку/ В. Татенко//
Соціальна психологія. – 2008. – № 4.
Фрейд З. Тотем и
табу/ З. Фрейд. – М.: АСТ, 2006. – 254 с.
Фрэзер Д. Золотая ветвь: исследование магии и религии/
Д. Фрэзер. – М.: Рефл-бук, 1998. – 458
с.
Элиаде М. Шаманизм: Архаические техники экстаза/ М.
Элиаде. – К.: София, 1998. – 384 с.
Ятченко В. Український шаманізм: монографія / В. Ятченко
– К.: Міленіум, 2011. – 216 с.
© Махній М. М. Історія психології: навчальний посібник. - Київ: Видавничий дім “Слово”, 2016.
Немає коментарів:
Дописати коментар